В Україні прагнуть заснувати День захисту прав української громади Криму. Його ініціювала група народних депутаток і депутатів України, яка зареєструвала в парламенті відповідний проєкт постанови. Навколо цього документа одразу ж виникли дискусії. Чи доречно називати представників української нації «громадою» і як поява такої дати в державному календарі допоможе захистити сьогодні права громадян України в Криму? Про це Крим.Реалії запитали у співавторки проєкту постанови Таміли Ташевої – нардепки України, у минулому правозахисниці, яка тривалий час працювала у сфері захисту прав громадян України в анексованому Криму.
Проєкт постанови про встановлення 28 серпня Днем захисту прав української громади Криму на цей момент проходить підготовку до розгляду народними депутатами.
Ця дата приурочена до Першого з'їзду українських організацій Крымського півострова 1918 року. Цього дня в Сімферополі вони зібралися на перший з'їзд, на якому створили Крайову українську раду в Криму – орган самоорганізації, покликаний захищати культурні, освітні та політичні інтереси українців.
Документ зареєстрували у Верховній Раді України наприкінці липня, і за цей час він зібрав чимало думок – як на підтримку, так і критичних. Детальніше про них Крим.Реалії писали тут.
Ми адресували основні критичні запитання, пов'язані з документом, його співавторці – нардепці Тамілі Ташевій. Вона відповіла Крим.Реалії письмово.
«Не замінюємо ідентичність і не створюємо привілейованих громадян»
– У центрі дискусій навколо проєкту заснування Дня захисту прав української громади Криму опинилося формулювання «громада». Його критики вважають недоречним такий термін, оскільки він, на їхню думку, створює враження, ніби українці в Криму є лише однією з локальних національних груп, а не державотворчою нацією. Що ви можете на це відповісти?
– Окрема пам'ятна дата не змінює статусу Криму й не створює нової меншини. Вона визнає особливу вразливість українців півострова та закладає орієнтири для деокупації й реінтеграції.
Українці – державотворчий народ
Українці – державотворчий народ. Це не декларація, а конституційна й історична основа, на якій стоїть саме існування Української держави: мова, культура, право на самовизначення на своїй землі належать тут титульній нації. Водночас українська нація сьогодні – це насамперед політична, громадянська спільнота: усі громадяни України незалежно від етнічного походження, які поділяють приналежність до цієї держави. Ця громадянська нація охоплює й етнічних українців – тих, для кого українська мова, культура та історична пам'ять є основою власної ідентичності та хто складає її демографічне й культурне ядро.
Слово «громада» в тексті постанови означає не статус території чи применшення національних прав, а конкретну інституцію
Застереження щодо використання слова «громада» заслуговує на увагу, але воно ґрунтується на змішуванні двох різних понять – громадянської ідентичності та форми самоорганізації. Слово «громада» в тексті постанови означає не статус території чи применшення національних прав, а конкретну інституцію: структуру самоорганізації українців Криму, що діє десятиліттями й існує в межах Конституції та законів України так само, як існують інші громадські об'єднання за регіональною чи професійною ознакою.
Українське законодавство чітко розрізняє: громадянську ідентичність формує держава через свої органи, а національну ідентичність – інституції самоорганізації громадянського суспільства. Визнання такої громади не скасовує й не применшує статусу українців як державотворчої нації в масштабах усієї країни – воно лише називає своїм ім'ям те, що вже існує як факт: організовану спільноту, яка десятиліттями чинить спротив асиміляції на конкретній території.
Дискусія навколо формулювання «громада» корисна – вона змушує чіткіше пояснити, що йдеться про визнання вже наявної структури самоорганізації, а не про применшення статусу українців як частини державотворчого народу. Вона ж, зрештою, є частиною ширшої та важливішої розмови про те, ким є українці сьогодні: чи достатньо громадянства, щоб належати до політичної нації, чи має значення етнічна й культурно-мовна складова і як об'єднати обидва виміри так, щоб жоден громадянин не почувався другорядним.
– Критики вашої ініціативи висунули аргумент, що в Україні існує громадянська, а не етнокультурна ідентичність, і захищати «українську громаду» в межах Криму як частини України навряд чи доречно.
Документ не замінює громадянську ідентичність етнічною і не створює привілейованої категорії громадян
– Це справедливе застереження проти надмірної етнізації державної політики загалом – але воно не суперечить самому проєкту постанови, якщо розуміти його правильно. Документ не замінює громадянську ідентичність етнічною і не створює привілейованої категорії громадян. Він стосується конкретного й вузького питання – історичної пам'яті про подію 1918 року та підтримки культурно-мовної інфраструктури, якої українцям Криму системно бракувало ще до російської анексії 2014 року: достатньо згадати, що на весь півострів на початку 2010-х років працювали лише шість українських шкіл.
Підтримка української ідентичності в Криму не суперечить загальнонаціональній ідентичності, а є її складовою частиною – так само, як підтримка будь-якого іншого регіонального прояву української культури не применшує єдності нації загалом.
Понад століття самоорганізації: як українці Криму стверджували свою ідентичність
«Повертаємо кримчан в окупації зі «сліпої зони» уваги»
– Українська правозахисниця з Криму Олександра Дворецька заявляє, що ваша ініціатива «ділить суспільство». Вона сформулювала це так: нібито «якісь справжні українці є окремою громадою в Криму, а на інших окупованих територіях українці начебто не потребують окремого дня захисту, або там українська ідентичність не настільки під загрозою».
– Відсутність окремих меморіальних дат для інших окупованих територій не є аргументом проти дати для Криму – це радше вказівка на прогалину, яку варто заповнити, а не привід відмовлятися від уже готового рішення, що формує українські наративи щодо тимчасово окупованих територій.
І тут – головна причина, чому Крим насправді відрізняється від інших тимчасово окупованих територій. Росія переслідує українську ідентичність на всіх окупованих територіях: нав'язує своє громадянство, освіту, історичні наративи, обмежує доступ до українських медіа й карає за проукраїнську позицію.
ООН характеризує цю політику як системне придушення проявів української культури та ідентичності. Але є істотна різниця у вихідних умовах. У Донецькій, Луганській, Запорізькій та Херсонській областях етнічні українці, згідно з переписом 2001 року, становили більшість населення, навіть якщо значна частина використовувала російську мову.
За переписом 2001 року, українці становили лише близько чверті населення Крымського півострова
У Крыму вони ще до окупації були локальною численною меншиною, територіально розсіяними та слабше забезпеченими власними освітніми, культурними й медійними інституціями. Це єдиний регіон України, де етнічні українці є не просто пригнічуваною групою в умовах окупації, а національною меншиною в суто демографічному та міжнародно-правовому сенсі – задовго до 2014 року.
За переписом 2001 року, українці становили лише близько чверті населення Крымського півострова, тоді як кримські татари мають статус корінного народу, а росіяни – складають демографічну більшість. Ця унікальна конфігурація настільки очевидна, що ще з 1994 року – за 20 років до російської анексії – саме в Крыму працював Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин: інституція, чий мандат існує спеціально для запобігання конфліктам там, де етнічна група опиняється в становищі меншини на конкретній території, навіть якщо в масштабах держави вона є титульною нацією. Це явище в міжнародній практиці називають «меншиною в меншині» – коли державотворчий народ на певній частині власної території потребує тих самих інструментів захисту (мовної освіти, культурних інституцій, представництва), які зазвичай застосовують до національних меншин.
Після російської окупації ця вихідна демографічна вразливість перетворилася на системну дискримінацію: зникли українська мовна освіта, вільна преса, переслідується символіка, забороняються публічні заходи. Це не гіпотетична, а задокументована ситуація зі своєю історією, інституціями спротиву та конкретним переліком жертв війни.
У січні 2024 року Міжнародний суд ООН визнав, що запровадження Росією своєї освітньої системи в Криму порушило Конвенцію про ліквідацію расової дискримінації в частині освіти українською мовою.
Європейський суд з прав людини також встановив системний характер порушень, зокрема придушення українських медіа та української мови у школах. Отже, йдеться не про абстрактну культурну проблему, а про задокументовану міжнародними інституціями політику примусової асиміляції.
– Проєкт постанови покликаний, як у ньому заявлено, сприяти збереженню української ідентичності в Криму та підтримці громадян України, які чинять спротив насильницькій асиміляції з боку РФ. Яким чином ця норма впливатиме на громадян України, які залишаються в Крыму?
– Насамперед я хочу наголосити на головному: ця постанова – не просто ініціатива моя та низки народних депутатів. Це прямий запит наших громадян, тих людей, які роками, щодня, тут на підконтрольній Україні території та в умовах жорстокої окупації РФ виборюють збереження української ідентичності в Крыму.
Громадяни в окупації мають чітко знати: держава бачить їхню боротьбу
Для наших співгромадян це має стати політико-правовим і моральним сигналом. Ми повертаємо наших співгромадян в окупації зі «сліпої зони» уваги. Громадяни в окупації мають чітко знати: держава бачить їхню боротьбу. Коли людина зберігає український паспорт, принципово спілкується рідною мовою чи відмовляється брати участь у російських пропагандистських заходах, це не пасивність. Це щоденний громадянський спротив примусовій асиміляції.
«Розсекретив логістику пального РФ»: як кримчанин потрапив під суд за те, що побачив російський бензовоз
Сьогодні окупаційні адміністрації фабрикують сотні кримінальних та адміністративних справ за так звану «дискредитацію армії РФ» проти тих, хто демонструє проукраїнську позицію. Ухвалюючи цю постанову, ми легітимізуємо їхній спротив на рівні держави.
Будь-який прояв українськості в Криму – це реалізація законних прав української громади на власну ідентичність
– Ми чітко артикулюємо: будь-який прояв українськості в Криму – це реалізація законних прав української громади на власну ідентичність, яку Україна захищає та визнає. Крім того, цим кроком ми ламаємо російський колоніальний міф про «тотально російський Крим», фіксуючи історичну сталість нашої присутності на півострові, яка розпочалася щонайменше зі створення Крайової Української Ради в 1918 році.
– Який практичний результат від вашої ініціативи матимуть громадяни України в Криму, особливо зараз, коли вони гостро відчувають наслідки загострення воєнних дій між Україною та РФ?
– У практичному вимірі сьогодні це посилення нашої публічної адвокації щодо захисту цивільних заручників і політв'язнів. Документ дає нам підстави для централізованої підтримки та інформаційно-правового супроводу громадян України, яких переслідують за проукраїнську позицію, наголошуючи на неприпустимості репресій за національною та громадянською ознаками. Це також нагадування про роль українців у житті Криму через покоління.
І, безумовно, це вшанування наших воїнів родом із Криму. Документ безпосередньо спрямований на збереження пам'яті про крымчан, які вимушено залишили півострів і сьогодні зі зброєю в руках у лавах Сил оборони України наближають його звільнення, або, на великий жаль, віддали за це своє життя.
«Захист прав української громади Криму – це підготовка його майбутньої реінтеграції»
– Проєкт постанови дасть «вагомі інструменти» для міжнародного правозахисного дискурсу щодо фіксації репресій за ознакою української національної та громадянської ідентичності» в анексованому Криму, йдеться в пояснювальній записці. Про що саме йдеться?
– Йдеться про посилення нашої позиції за допомогою вже наявних рішень міжнародних судів. Офіційне закріплення цього Дня на рівні парламенту дозволить Україні ще системніше виносити факти придушення української ідентичності Росією в Криму на ключові міжнародні майданчики: ООН, ОБСЄ, Раду Європи та в межах Кримської платформи. Ми використовуватимемо це як задокументовані докази воєнних злочинів РФ та її політики етноциду.
Заснування Дня захисту прав української громади Криму – це підготовка правової рамки, яка знадобиться під час майбутньої гуманітарної реінтеграції Криму: коли стоятиме завдання відновлювати українську освіту, пресу та інституції на півострові, держава повинна буде спиратися на щось конкретніше, ніж загальні декларації.
Сьогодні ця дата – пам'ятна; повноцінним святом вона стане лише після деокупації. Але саме тому підготувати для неї правову та символічну основу варто вже тепер.
«Крим – єдиний регіон, де українці – меншість»: дискусія навколо нової пам'ятної дати
– Що ви вважатимете успішною реалізацією цієї постанови, якщо її буде ухвалено?
Успіхом стане запуск щорічних скоординованих державних кампаній про становище українців у Криму
– Успіхом стане запуск щорічних скоординованих державних кампаній про становище українців у Криму. Головне – це відчутне посилення відчуття захищеності та зв'язку з державою для наших людей, які залишаються на тимчасово окупованій території, але це, безумовно, вже не завдання постанови, а безпосередньо дії державних органів та підтримка міжнародних партнерів.
Після деокупації Криму цей День має природно трансформуватися з правозахисного на національний день культури, науки та вшанування наших видатних діячів, чиє життя нерозривно пов'язане з Кримом: Павла Горянського, Олексія Нирка, Агатангела Кримського, Володимира Вернадського, Лесі Українки та багатьох інших.
– Коли проєкт постанови планується до розгляду в парламенті України?
– Наразі проєкт уже зареєстровано у Верховній Раді України. Триває стандартна процедура проходження документа в профільних парламентських комітетах.
Ми як ініціатори розраховуємо на консолідовану підтримку всього депутатського корпусу й докладаємо зусиль для якнайшвидшого винесення документа на голосування до сесійної зали. Ми маємо забезпечити його затвердження та повноцінний старт уже найближчим часом, адже це рішення, на яке давно чекають наші громадяни.
Владика Климент – кримчанам: «Не втрачати надії»
Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
