Рената Асанова – молода кримськотатарська художниця. Більшу частину життя вона не замислювалася про свою ідентичність. Повномасштабна агресія Росії проти України підштовхнула її до дослідження цієї частини своєї особистості. Донька кримського татарина – вона вивчає історію свого народу і малює Крим, який ніколи не бачила.
Картина із зображенням футляра для Корану – одна з перших робіт Ренати, що пов’язані з її дослідженням власної кримськотатарської ідентичності. Цей футляр вона побачила на одній із виставок, які відвідувала, щоб більше дізнатися про Крим. Ренату дуже надихає кримськотатарська вишивка.
«Тут [на футлярі] зображено родове дерево, якщо я не помиляюся. І це дуже перегукується з українським орнаментом, де теж є позначення родового дерева. Мені дуже сподобалася ця паралель», – розповідає Рената.
Але ще кілька років тому Рената мало що знала про своє кримськотатарське коріння і навіть не збиралася нічого змінювати.
«Якщо ти кримський татарин – на тебе дивитимуться скоса»
Рената народилася в Гулістані, Узбекистан. Туди з Криму депортували її бабусю. Там народився її батько. «Моя мама наполовину росіянка й українка, а тато – кримський татарин. І виховувала мене бабуся, але по маминій лінії. І, на жаль, вона не любила кримських татар, не любила мого тата. Це така сімейна драма. Ти виростаєш, не приймаючи цю частину себе», – згадує дівчина. Бабусю Рената не звинувачує, каже, що «вона тоді жила в такий час, коли всі любили Сталіна і вірили йому». Коли Ренаті виповнилося два роки, її родина перебралася на материкову частину України. Чому не в Крим – вона не знає.
Рената каже, що у її батька непроста доля, і він сам не приймав своє кримськотатарське походження. «Це були вигнанці, це були «зрадники». Якщо ти скажеш, що ти кримський татарин – на тебе косо дивитимуться. Кримські татари і самі в це майже повірили. Їм змінювали прізвища, змінювали все», – розповідає Рената. Дівчина шкодує, що вона росла без усвідомлення своєї ідентичності. «Але ти розумієш, що з тобою все життя щось не так. Ти відчуваєш, що в тобі щось є, але воно настільки глибоко поховане, що ти навіть не можеш зрозуміти, що це. Ця травма, мені здається, передається через покоління. І навіть якщо я фізично ніколи не ступала на цю землю, це все одно пам’ять, яка через покоління передається мені», – пояснює Рената.
Особливо гостро вона відчула цю порожнечу шість років тому. На той момент вона давно закинула малювання, ходила на дуже виснажливу роботу, на додачу до цього – у світі вирував ковід.
«Ідентичність – це твій фундамент»
У 2020 році Рената проводила карантин із мамою. Їй вдалося відпочити, і «енергія почала повертатися». Дівчина дістала свій старий мольберт–триногу, який у неї був ще зі шкільних часів, і почала знову малювати. Через 2 роки у Ренати сформувалася ідея того, що саме вона хоче створювати.
Зараз вона працює з живописом, графікою та керамікою, досліджує культурну та родову пам’ять. «Моя практика тісно пов’язана з моїм життям. Можливо, поштовхом стала повномасштабна війна, але я вже поступово йшла до цього. Тому що ідентичність – це твій фундамент», – розповідає Рената. Вона впевнена, що саме після лютого 2022 року багато українців почали замислюватися про це.
Рената так і не встигла побувати у Криму. Вона почала шукати кримських татар, які живуть у Києві, ходити на зустрічі та вивчати кримськотатарське мистецтво і кулінарію. Батько її в цьому не підтримав.
«Його дивує, що я взагалі цим займаюся. Він у собі це поховав. Ось, наприклад, його ім’я Усеїн. Але для всіх він Семен. Чому він Семен? Тому що ім’я Усеїн не сприймалося. Це складно», – каже Рената.
У своїй творчості Рената надихається кримськотатарськими традиціями та переосмислює їх. «Ось є «Орьнек»Традиційний кримськотатарський візерунок – я намагаюся його відтворити, але інтерпретуючи, створюючи свій власний візерунок, змінюючи ритми, змінюючи зовнішній вигляд, створюючи свої власні квіткові структури, поєднуючи символізм зі своїм особистим світосприйняттям», – розповідає художниця.
Особливе місце в її творчості посідає тема жіночої ідентичності. «Руйнування всіх стереотипів. Взагалі жінки, кримські татарки – вони можуть бути різними і створювати різне», – каже Рената. Її керамічні «квіткоістоти» – втілення цієї ідеї. «Вони були глибоко на морському дні, як пам’ять, яка глибоко-глибоко десь похована. А потім штормом їх винесло на берег. І вони одночасно і крихкі, і хижі, як і жіноча ідентичність, як жінка. Істоти, що зберігають силу навіть у пітьмі. Тобто їх неможливо знищити – так само, як і те, що в мені», – пояснює Рената. «Квіткоістоти» створені з чорної глини. Вона нагадує Ренаті землю, яку вона ніколи не бачила.
Цих істот Рената створила в межах проєкту «Дім постійного вигнання», де вона познайомилася з іншими кримськотатарськими художниками. «Я не забуду, як кураторка сказала мені: «Ренато, ти там не була [в Криму], але вона кримська, твоя кераміка – кримськотатарська. Ти там не була, але ти це створила». І це дуже дивно. Я просто роблю своє, але все одно в цьому є відбиток – кримськотатарський», – каже Рената.
«Кримські татари – дуже живучий народ»
Улітку 2025 року майстерня Ренати постраждала від атаки армії РФ на Київ – у будівлю, де крім неї орендують приміщення ще понад 70 художників, влучив дрон. Вона тоді перебувала в Португалії на фестивалі української культури.
«Вікна повністю повилітали, мої роботи порізало. І що ми робимо? Таке відчуття, що в нас у цей момент вмикається ще більше сили. Ми ще більше починаємо допомагати одне одному, відновлювати. Зібрали кошти, все відновили. Мені поставили нове вікно, чому я дуже рада. Я зробила тут ремонт. Тебе намагаються знищити – а ти це ще з більшою силою відновлюєш. Так само, напевно, і з мистецтвом», – розмірковує художниця.
«Звісно, я хочу, щоб кримськотатарське мистецтво розвивалося, але в тих умовах, у яких зараз опинилися кримські татари, взагалі стоїть питання виживання народу, а не конкретно мистецтва. На жаль, зараз усе роблять для того, щоб їх повністю викоренити. Втім, я думаю, що їх не викоренять. Тому що кримські татари – дуже живучий народ. Так, я хочу, щоб ми розвивалися. І це буде. Я в це вірю», – каже Рената.
Це ще одна робота Ренати – триптих під назвою «Пам’ять проростає». Форма полотна – ромб. «Ромб символізує жіночий пупок. Це таке поєднання символізму з моїм власним сприйняттям», – пояснює Рената.
Рената хоче побачити Крим.
«Я не можу знати, що зі мною буде, коли я туди приїду. Я можу тільки уявити, нафантазувати. Але я знаю, що емоційно це буде щось дуже сильне», – каже Асанова.
«Крим – це маяк, дім». Рустем Скибін про артефакти і пам'ять кримських татар
«Поклик крові». Як кримська татарка робить національний одяг модним
Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
