З самого початку окупації та наступної односторонньої анексії території Кримського півострова керівництво кремля у всіх напрямках (міжнародні відносини, внутрішньоросійська пропаганда) просувала меседж, що «кримське питання» закрите раз і назавжди і що Крим залишається невід’ємною частиною території російської федерації. Розповідали про сакральність Криму для росії. Вкотре переписували підручники історії. І таке інше. Зі слів і заяв намагалися сплести завісу реальності окупованої території. Але слів та подібного типу меседжів недостатньо, їх необхідно підтверджувати рішеннями, справами, реалізованими проектами.
У тому числі, подібними «інструментами підкріплення» створеного «нового кримського шаблону мислення в державі-агресорі» стали документи з гучними назвами «Стратегії соціально-економічного розвитку Криму» або «Програма розвитку…». Так, 28 грудня 2016 року один окупаційний орган управління Криму, так званий уряд, ухвалив текст документа, а інший окупаційний орган під назвою «державна рада» затвердив 9 січня 2017 року у формі свого закону цей же документ під назвою «Про стратегію соціально-економічного розвитку республіки Крим до 2030 року» (надалі «Стратегія»).
На той момент, грудень 2016 року, минуло майже 3 роки з односторонньої анексії Кримського півострова російською федерацією. Майже три роки оповідань «про сакральність Криму для росії та фанфар з приводу повернення до рідної гавані». 2016 року окупанти та їхні кримські прислужники-колабораціоністи були змушені зізнатися самим собі, що Кримський півострів дуже погано «вростає» в російську федерацію. Про що було зазначено у другому абзаці третього пункту першого розділу «Стратегії»: «Реалізація Стратегії дозволить Республіці Крим у найкоротші терміни вбудуватися в загальноросійський економічний простір, прискорити соціально-економічний розвиток, створити нові галузі п’ятого технологічного укладу та модернізувати існуючі на основі інноваційних технологій, підвищити конкурентоспроможність економіки та рівень життя населення».
На момент початку російської окупації по всій території Криму функціонувало 54 000 підприємств юридичних осіб та 135 000 приватних підприємців. Станом на березень 2016 року залишилося 22000 підприємств юридичних осіб та 39800 приватних підприємців. Кількість підприємств юридичних осіб скоротилася у 2.5 рази, а приватних підприємців – у 3.4 рази.
Керівник, на той момент, створеної окупантами торгово-промислової палати Криму О. Басов у 2015 році зробив заяву про те, що «кримський бізнес дуже тяжко переніс скорочений до одного року перехідний період. «Якщо на початок 2014 року індивідуальних підприємців було близько 120 тисяч, то на початок 2015 року ми маємо 24-25 тисяч. Тобто малий бізнес скоротили у 5-6 разів».
Окупанти були змушені відзначати, що протягом перших 3 років окупації в Криму не працювала половина зареєстрованих підприємств. «Близько 40-45% кримських компаній не займається економічною діяльністю. Багато компаній кинуто, власники багатьох компаній недоступні, і менеджмент не розуміє: він далі працюватиме чи не буде», – сказав в ефірі радіо «Росія сьогодні», на той момент, голова комітету окупаційної державної ради РК з економічної, бюджетно-фінансової та інвестиційної політики В. Нахлупін. Він також охарактеризував ці компанії, назвавши їх «сплячими».
У середньому одне підприємство у Криму, з урахуванням кількості зайнятих на момент початку окупації, мало 30,5 робочих місць. За даними окупантів станом на 8 грудня 2014 року 13 500 підприємств не вели економічної діяльності, отже, не працювало приблизно 13 500 х 30,5 = 411 750 робочих місць!
До окупації у сфері малого бізнесу Криму було задіяно близько 80-90 тисяч осіб. За два роки окупації кількість працівників малих підприємств у Криму скоротилася втричі – до 29 тисяч осіб.
Станом на перше січня 2011 року, в умовах спроб України в цілому та Криму зокрема подолати негативні наслідки першої хвилі світової кризи 2006–2009 років кількість зайнятих осіб в Автономній Республіці Крим (без м. Севастополя) становила 904500 осіб у віці від 15 до 70 років.
Для порівняння, на перше січня 2014 року в Криму функціонувало близько 1 050 000 робочих місць, включаючи Севастополь. Дефіцит робочих місць для досягнення рівня 100% зайнятості становив приблизно 50 – 70 тисяч постійно діючих (не сезонних) робочих місць. Тобто дефіцит робочих місць становив 6,7% по відношенню до загальної чисельності робочих місць, що функціонують.
За офіційними даними окупаційної статистики у 2024 році ситуація із зайнятістю на тимчасово окупованій території Кримського півострова була наступна:
| Загальна чисельність робочої сили | Середньооблікова чисельність працівників (на 01.07.2024) | |
| Севастополь | 296100 | 105785 |
| Автономна республіка Крим | 994100 | 403545 |
| Усього | 1290200 | 509330 |
Як випливає з даних окупаційної статистики на перше липня 2024 року на всій території Кримського півострова офіційно працевлаштовано (співвідношення середньооблікової чисельності працівників до загальної чисельності робочої сили) 39,48% від загальної чисельності робочої сили окупованого півострова. Що ж на поверхні цих показників?
Перший варіант: 60,52% від загальної чисельності робочої сили в окупованому Криму не бажають працювати або не відчувають у цьому потреби. Тоді маємо реалізовану частину радянського гасла, у якій «кожному за потребами».
Другий варіант: цим 60,52% від загальної чисельності робочої сили окупованого півострова не вистачає робочих місць. Іншими словами, дефіцит робочих місць становить у Криму близько 60,52% по відношенню до загальної чисельності робочої сили. Якщо врахувати, що за весь період окупації, в рамках реалізації політики колонізації півострова, було переміщено з материкової частини росії близько одного мільйона нових мешканців окупованого Криму, то такий величезний дефіцит робочих місць сприймається як логічний результат такої політики.
Від «Стратегії» до «Програми»: Крим отримав всі проблеми російської дійсності
Проблем в окупованому Криму не стало менше, а додалися ще й нові. З погляду на питаня зайнятості населення, що виникла після настання факту окупації півострова, проблематика не знайшла свого рішення за весь період – більше 10,5 років окупації. Для чергового підтвердження «правильності курсу та стабільності позитивного руху» знадобився ще один стратегічний документ. Ним став запропонований та затверджений текст під назвою «Програма розвитку республіки Крим до 2036 року» (надалі «Програма»). Він є продовженням тексту раніше затвердженої «Стратегії соціально-економічного розвитку».
Враховуючи, що федеральний бюджет рф приймається щорічно терміном на три роки, за логікою, до 2028 року необхідності прийняття нового стратегічного документа не було. Адже раніше затверджена «Стратегія» таки була покликана, зокрема обґрунтувати необхідність бюджетного фінансування окупованої території як території держави-окупанта. Що й було відображено у пункті два першого розділу «Стратегії»: «Комплекс внутрішніх проблем, світові економічні, технологічні та геополітичні виклики вимагають від Республіки Крим вироблення власної стратегічної лінії соціально-економічного розвитку. У зв’язку з цим Стратегія соціально-економічного розвитку Республіки Крим до 2030 року є основним документом стратегічного планування, що визначає вектор розвитку, цілі та завдання, пріоритети та необхідний обсяг фінансування».
Тобто всі необхідні умови для пояснення передачі коштів федерального бюджету в окупований Крим були створені і «фасадно» обґрунтовані. Зазначені у «Стратегії» цілі на момент затвердження нової стратегічної програми не було досягнуто. Політика влади держави-окупанта щодо території окупованого Кримського півострова не змінювалася. Мета залишилася незмінною, що й знайшло відображення у першому абзаці загальних положень нового документа: «Основна мета розробки Програми розвитку Республіки Крим до 2036 року полягає у визначенні пріоритетів розвитку республіки з урахуванням поточних викликів, а також забезпечення сталого зростання економіки та підвищення якості життя населення» . Ці пріоритети також практично не змінилися.
Допустимо зробити проміжні висновки про те, що першоосновою розробки та прийняття нового стратегічного документа є посилення негативних настроїв у населення Кримського півострова. Як місцевого, так і незаконних російських мігрантів. Деокупація правобережної частини Херсонської області, удари по військових об’єктах в Криму стали системними. Виникла необхідність переведення російського Чорноморського флоту із Севастополя до портів материкової росії. У одної частини населення, яке є проросійським, збільшились панічні настрої. А у іншої частини населення, що залишається проукраїнською, збільшився оптимізм.
Наприклад, у документі під назвою «Стратегія» було розписано питання забезпечення продовольчої безпеки окупованого півострова за рахунок місцевих ресурсів. Але не було дано відповіді на основне питання у вирішенні цієї проблеми – де брати прісну воду? Пропозиції щодо очищення стічних вод; опріснення морської води; збирання вологи в садах, що випадає у вигляді туману або роси; інші подібні проекти не беруться до уваги, оскільки вони або не можуть бути реалізовані, або не вирішують проблему водозабезпечення. Порівняно з 2016 роком ситуація у питанні водозабезпечення стала лише ще більш проблемною. Окупанти самі зруйнували у 2023 році Каховський водозабір та частину системи Північно-Кримського каналу на Херсонщині, чим позбавили себе всякої надії на дніпровську воду.
Напевно, з цієї причини у новому документі під назвою «Програма» немає жодних згадок про вирішення питань регіональної продовольчої безпеки.
Два боки окупаційної брехні
Давно відомий вислів: «Найстрашніша брехня – це напівправда». Окупанти дуже добре знайомі з можливостями такого інструменту пропаганди та активно ним користуються. Але, та сама напівправда, водночас є ілюстрацією злочинів окупантів на тимчасово окупованій території України. Описуючи «процвітання і розвиток», що настало в Криму, в окупації кримські колабораціоністи зазначають, що кримські економічні активи використовуються для обкрадання інших українських економічних активів на інших тимчасово окупованих територіях України.
«Технологічні процеси цілої низки російських підприємств, особливо розташованих на Півдні Росії, зокрема, в Республіці Крим, тісно взаємодіють із підприємствами Донбасу.
Ділове співробітництво налагоджено між кримськими промисловими підприємствами та підприємствами Донецької, Луганської народних республік (далі – ДНР, ЛНР), Запорізької, Херсонської областей, а саме:
– АТ Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА» уклало договір з промисловим підприємством ЛНР щодо поставки зварювального обладнання;
– АТ «ЗАВОД «ФІОЛЕНТ» уклало договори з 7 підприємствами-партнерами, розташованими на територіях ДНР, ЛНР та Запорізької області, на постачання електроінструменту, запасних частин, що комплектують до електроінструменту.
– АТ «Керченський металургійний завод» уклало договори з 9 підприємствами ДНР та ЛНР на постачання емальованого сталевого посуду;
– АТ «Пневматика» підтримує ділові та економічні зв’язки із Донецьким металургійним комбінатом, Маріупольським металургійним комбінатом ім. Ілліча та іншими промисловими підприємствами;
– АТ «Кримський содовий завод» укладено договори на постачання соди харчової та соди кальцинованої в нові регіони Російської Федерації», – про це йдеться у тексті «Програми».
Що ж насправді ілюструє новий документ «Програма»? Навіщо окупаційній владі знадобилося дублювати раніше прийнятий стратегічний документ? Причин кілька.
По-перше. За десять років окупації Кримського півострова він (Крим) так і не став остаточно російським, так і «не приріс» півострів до російської федерації. При цьому окупована територія Криму отримала всі проблеми російської дійсності, які посилилися у Криму за рахунок міжнародних санкцій, кримської «неросійськості» та інших факторів. Проблеми зростають, а їх вирішення немає.
По-друге. Ухвалений документ має стати, за задумом замовників та розробників, «заспокійливою пігулкою» для населення окупованого Кримського півострова. «Фанфари досягнень» та «яскравих перспектив» мають вселити впевненість у стабільності та прогнозованості існування «російського Криму» у тривалій стратегічній перспективі – «погляд на 12 років вперед».
Бажаючи чи не бажаючи того, але в процесі приготування цієї «заспокійливої пігулки» у вигляді програмного документа окупанти та кримські колабораціоністи надали ілюстрації до реального стану справ на окупованій території. Насамперед це перелік проблем, ризиків та загроз, які сьогодні має тимчасово окупована територія Кримського півострова. Якщо узагальнити всю перелічену в документі проблематику, яку протягом наступних 12 років планують вирішувати в окупованому Криму окупанти та колабораціоністи, то все зводиться до двох регіональних глобальних проблем:
- Якість життя та пов’язані з ним наслідки стали за весь період окупації лише гіршим. Іншими словами, якість життя на тимчасово окупованій території Кримського півострова знизилася.
- «Російськофікація» населення Кримського півострова провалилася. Іншими словами – впровадження ідеології «русского мира» у свідомість мешканців окупованого Кримського півострова не отримало на тимчасово окупованій території бажаних для окупантів масштабів.
Проблема якості життя найбільш яскраво ілюструється наведеними в документі Програма даними щодо формування валового регіонального продукту на окупованій території Автономної Республіки Крим. Для порівняння окупанти взяли дані двох років 2015 та 2023 років. Слід зазначити, що порівняння з показниками довоєнного 2013 року будуть ще ілюстративнішими з погляду вищого рівня якості життя в Криму в доокупаційний період.
У представленій діаграмі, яка є копією діаграми з документа «Програма», внутрішнє кільце – це дані за результатами 2015 року. А зовнішнє кільце – дані за результатами 2023 року.
З даних діаграми випливає, що протягом 8 років окупації (2015 до 2023) вдвічі знизився обсяг виробництва сільськогосподарської продукції з 16% частки у ВРП у 2015 році до 8% частки у ВРП за результатами 2023 року. Відповідно, декларації у документі про збільшення виробництва зернових після 2022 року слід сприймати лише як визнання факту перевалки через територію Криму експропрійованих зернових до окупованих Херсонської, Запорізької, Луганської та Донецької областей.
На 4% знизилося промислове виробництво за умови збільшення обсягів ремонту військової техніки після розширення масштабів ведення війни проти України у лютому 2022 року.
На 1% знизилися обсяги роздрібної та оптової торгівлі за умов високого рівня інфляції; збільшення чисельності населення окупованого півострова (орієнтовно на 1000000 осіб); щорічної «успішності» курортних сезонів за заявами окупаційної влади; зростання заробітних плат на окупованій території Криму та інших факторів впливу Ситуація з падінням частки торгівлі у ВРП є найяскравішою ілюстрацією падіння реальних споживчих можливостей кримського населення і як об’єктивне наслідок падіння якості життя.
На 2% знизилося фінансування на окупованій території Криму охорони здоров’я та соціальних послуг.
Зростання у розмірі 7% має галузь будівництва, що підтримується бюджетним фінансуванням щодо облаштування окупаційної військової бази в Криму та, що супроводжує це будівництво, житлове будівництво. Насамперед для забезпечення житлом на окупованій території окупаційного контингенту (варіант окупаційної соціалізації); через реалізацію низки житлових програм у рамках проведеної політики колонізації та переміщення на окуповану територію громадян Російської Федерації (політика «розведення» місцевого населення за рахунок імміграції).
Семивідсоткове зростання галузі будівництва повністю відповідає і 7% зростання операцій з нерухомістю.
Ще однією ілюстрацією є ситуація в галузі туризму на окупованій території Криму. Декларування середньорічного рівня відвідуваності туристами Криму в межах понад 6 мільйонів туристів не корелюється з часткою галузі у валовому регіональному продукті, що становить 6,1%. При цьому галузь туризму в документі розробники скромно сховали в категорію – «інші». При цьому чисельність туристів, які відвідали Крим у доокупаційний 2012 рік у пропорційній кількості понад 6 мільйонів осіб, становили 8% частки галузі у валовому регіональному продукті АР Крим.
Провальність політики колонізації чи «російськофікації» населення тимчасово окупованої території Кримського півострова також знайшло своє підтвердження у тексті «Програми». Ще за підсумками 2018 року окупаційні прогнози щодо демографічної політики у Криму зводилися до висновків, що позитивна демографія залежатиме виключно від обсягів зовнішньої міграції на окуповану територію Криму з інших регіонів російської федерації.
Водночас, така міграція стимулювалася владою держави-окупанта, оскільки в такій політиці кремль бачив вирішення іншого проблемного для себе питання в рамках реалізації політики колонізації захопленої території – «розбавлення населення».
Найбільш яскраво суть політики «розбавлення населення» на окупованій території Кримського півострова пояснила навесні 2014 року депутат російської держдуми Є. Мізуліна: «Двадцять років життя в Україні негативно позначилися на світовідчутті нинішніх мешканців Криму. Вони все частіше замислюються про права людини, вимагають до себе рівного і поважного ставлення з боку держави, хочуть гідного рівня життя. Та й загалом завдяки гарному клімату кримчани більш усміхнені та життєрадісні, ніж решта жителів Росії». Одним із завдань політики колонізації в Криму для окупантів було викорінення у жителів Криму життєрадісності та переформатування світовідчуття у російській системі координат.
Відповідно, одним із основних інструментів політики колонізації окупованої території Кримського півострова стала «мілітаризація свідомості» жителів Криму, зокрема із основним упором на мілітаризацію свідомості дітей та молоді у Криму. У документі під назвою «Програма» питанню «опрацюванню» свідомості дітей та молоді, приділено багато уваги.
Освіта як основа «мілітаризації свідомості»
Окупанти зазначають, що незважаючи на всі задіяні протягом понад 10 років окупації Кримського півострова інструменти, політика мілітаризації свідомості дітей та молоді у Криму не отримала бажаного результату для окупантів. Найбільш яскраво проблему мілітаризації свідомості у дітей та молоді, яка виникла в окупантів та їх посібників у Криму, ілюструє той факт, що станом на 2024 рік (момент затвердження «Програми») окупанти не змогли вказати частку кримської молоді, яка вірить у можливість самореалізації в Росії. Але очікують сформовану частку до 2030 року на рівні 85%. А до 2036 року на рівні 95%.
При цьому однією з проблем визначення розробників документа «Програма» є «надмірна кількість виховних заходів». Тобто, стався створений самими окупантами «пропагандистський перегрів» у цій соціальній групі (молодіжне середовище). Крім того, на думку окупантів, батьки кримських дітей та молоді недостатньо задіяні або взагалі заважають досягненню поставлених цілей мілітаризації свідомості.
З цієї причини одними із завдань до 2036 року стають завдання: «посилення зв’язки батьки – навчальний заклад»; «залучення батьків у процес виховання» та «ствердження у суспільній свідомості молоді патріотичних цінностей, поглядів, переконань; виховання почуття вірності обов’язку захисту своєї батьківщини». А сама мета формулюється як «створення умов для виховання гармонійно розвиненої, патріотичної та соціально-відповідальної особистості на основі традиційних російських духовно-моральних та культурно-історичних цінностей». Іншими словами, «повна готовність стати гарматним м’ясом для реалізації агресивних інтересів кремля».
Ще один аспект у політиці мілітаризації свідомості кримських дітей та молоді знаходиться у площині роботи окупантів щодо збільшення частки лояльності у молодіжному середовищі кримськотатарського народу. З цією метою спочатку ще у 2014 році у процесі руйнування української регіональної моделі вищої освіти та створення окупаційної регіональної освітньої моделі у сфері вищої освіти було збережено «Кримський інженерно-педагогічний університет».
На момент початку окупації ректором університету був Февзі Якубов, герой України, колабораціоніст, який підтримав окупацію Криму. На сьогоднішній день окупанти додали до назви університету «імені Февзі Якубова». У документі «Програма» виділяється окремим пунктом завдання для цього університету у своїй діяльності займатися «підготовкою кадрів та розміщення замовлень (в університеті) на наукові дослідження з ціннісних орієнтирів дітей та молоді». Ідеться про підготовку кадрів для вирішення завдання «створення інституту милитаризаторов свідомості у навчальних закладах окупованого Криму» або «нових російських комісарів». Тих, кого окупанти у документі називають «радниками директорів з виховання та взаємодії». Такі «комісари» вже працюють у 483 навчальних закладах окупованого Криму, але, на думку окупантів, їх не вистачає (кадровий дефіцит) для вирішення поставлених завдань.
Про деякі прогнози від окупантів
Ще один аспект бачення вирішення існуючих проблем на окупованій території Кримського півострова з погляду окупантів. Це бачення приховано лише в кількох показниках «Програми» і цілком лягає у поширену фразу: «немає людини – немає проблеми».
В економіці існує співвідношення між чисельністю військовослужбовців на військовій базі та кількістю цивільного населення, задіяного для забезпечення життєдіяльності цієї військової бази. Коефіцієнт становить 1:4. Тобто, військова база за радянські часи з чисельністю військовослужбовців у 142 000 осіб забезпечувала зайнятись для, як мінімум, 568 000 цивільних осіб. Вихователі дитячого садка, вчителі, продавці, робітники тощо.
Восени 2014 року окупанти заявили про те, що планують у захопленому Криму сформувати 40 нових бойових прапорів (нових військових підрозділів/частин). Це близько 120 тисяч військовослужбовців окупаційного контингенту. Виходячи із заявленої чисельності, для обслуговування військової бази такого розміру необхідно мати щонайменше 480 000 цивільних осіб для забезпечення життєдіяльності такої військової бази. На цьому за весь період окупації Криму автором неодноразово наголошувався в коментарях, виступах, статтях та інших документах.
Реалізуючи політику колонізації окупованої території Кримського півострова, окупанти створили умови для переміщення до Криму щонайменше одного мільйона своїх громадян із материкової частини російської федерації. Такі дії збільшили населення Кримського півострова приблизно на 41,7% і чисельність становила, з урахуванням вимушених залишити Крим, приблизно 3 000 000 мешканців. Це орієнтовні показники початку 2022 року.
Формуючи свої плани та декларуючи турботу щодо покращення якості життя кримських жителів у затвердженій «Програмі» окупанти опублікували дуже цікаві та ілюстративні планові показники.
Так, за розрахунками окупантів до 2030 року на території окупованої Автономної республіки Крим:
1) прісною водою буде забезпечено 1,07 мільйона жителів і до 2036 року цей показник не зміниться. При цьому стверджується, що за підсумками 2023 року прісною водою у Криму забезпечено 895 тисяч мешканців. Тобто менше третини населення, що проживає.
2) електроенергію в Криму споживатимуть 990 тисяч жителів у 2030 році. А до 2036 року – 1,14 мільйона мешканців.
3) природний газ у 2030 році споживатимуть 1,61 мільйона жителів. А до 2036 року – 1,64 мільйона мешканців.
Тобто, за максимальним показником очікуваних споживачів, їх чисельність щодо поточного 2024 року знизиться приблизно на 65%. Виникає закономірне питання: «А куди подінеться така кількість населення півострова, в умовах обіцянок системного приросту кримського населення та зростання якості життя у окупації?»
Все викладене у затверджених окупантами так званих стратегічних документах, реальність того, що відбувається на тимчасово окупованій території Кримського півострова, підводить до кількох висновків:
- Першоосновою розробки та прийняття нового стратегічного документа є посилення негативних настроїв у населення Кримського півострова.
- Затверджені документи слід сприймати як спробу додаткового впливу на свідомість населення тимчасово окупованої території Кримського півострова щодо підтримки окупаційної парадигми «закритого кримського питання».
- Тимчасово окупований Кримський півостров за весь час окупації повною мірою так і не «пришвартувалася» у вигаданій для нього окупантами «рідної гавані».
- Політика мілітаризації свідомості кримських дітей та молоді не отримала планової та бажаної для окупантів «глибини проникнення».
- Існує загроза нової масової депортації мешканців Криму.
Юрій СМЄЛЯНСЬКИЙ,
експерт з питань тимчасово окупованих територій
Дана публікація стала можливою за вдяки підтримці Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів і зміст опублікованих матеріалів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Запис Туман окупаційних програм розвитку спершу з'явиться на Голос Криму.
