У Сполучених Штатах Америки відбулися чергові президентські вибори. 47-м президентом США стане Дональд Трамп. Станом на зараз, для України це створює простір для поширення ще більшої невизначеності стосовно майбутнього триваючого збройного конфлікту з росією, адже військова підтримка США залишається одним із ключових факторів впливу на перебіг війни. А невпевненість у надходженні допомоги – ланцюжковою реакцією поширюється на всі інші елементи. Також, це безпосередньо стосується і перспектив відновлення контролю України над Кримом.
Запитання про те, як саме Крим може бути деокупований, ставлять зацікавлені громадяни від самого початку окупації у 2014 році. Наприклад, Майданом закордонних справ була розроблена та опублікована Стратегія повернення Криму. Натомість, позиція української влади у питанні деокупації Криму за останні 10 років значно різнилася та в певних етапах була, щонайменше, неоднозначною та непослідовною.
Можна виділити 3 підходи у питанні політики щодо Криму, які в різний час публічно або непублічно озвучувалися та були взяті за основу для подальшої реалізації українською владою.
1 підхід – відсутність активної політики щодо відновлення контролю над Кримом. Цей підхід характеризувався фактичною відмовою від активних дій для повернення Криму та навіть браком згадок про півострів як частину України в державному дискурсі. Прикладом такого підходу було створення вільної економічної зони (ВЕЗ) «Крим», яка дозволяла підтримувати певний рівень економічної взаємодії із окупованим півостровом, фактично заморожуючи статус-кво та сприяючи російській окупації Криму.
2 підхід – повернення Криму дипломатичним шляхом. Спроби реалізації дипломатичного шляху відновлення контролю над Кримом виявлялися наступним чином: створення Кримської платфоми, активізація обговорення питання Криму на міжнародному рівні та формування зародків системної політики щодо півострова. Наприклад, була затверджена Стратегія деокупації та реінтеграції Криму та План заходів із її реалізації; скасовано ВЕЗ «Крим»; покращено доступ мешканців окупованого Криму до адміністративних послуг тощо. Протягом цього етапу українська влада нарешті розпочала публічно заявляти про наміри повернення контролю над Кримом і ця тема все частіше ставала предметом обговорення на національному та міжнародному рівнях. Але, не дивлячись на певний прогрес у формуванні державної політики, про суттєві досягнення було говорити зарано.
3 підхід – повернення Криму військовим шляхом. Початок повномасштабної війни майже повністю обнулив попередні напрацювання державної політики, а спроби відновлення контролю над Кримом через заходи, які реалізовувалися у другому підході, втратили будь-який сенс. Тому, із 2022 року багато оглядачів і аналітиків вважали найреалістичнішим шляхом деокупації – військовий. Особливі сподівання покладалися на «контрнаступ 2023-го року». Максималістські очікування суспільства передбачали вихід українських військ до Азовського моря, руйнування Керченського мосту й ізоляцію окупованого Криму від росії. Але очікування виявилися невиправданими, а з огляду на нинішні події на фронті, говорити про деокупацію Криму військовим шляхом на цей момент – це видавати бажане за дійсне, принаймні до кардинальної зміни ситуації.
Отже, як ми бачимо, жоден із попередніх підходів української влади не мав успіху у досягненні кінцевого та бажаного результату – повернення Криму. А якщо брати до увагу внутрішні проблеми України у ключових сферах, непередбачуваність підтримки з боку наших міжнародних партнерів і вплив на конфлікт сформованої осі «Росія-Китай-Іран-Північна Корея», визначення, яким саме шляхом відбудеться деокупація і, тим паче, її часові проміжки, є подібним до ворожіння на картах таро. Таким чином питання деокупації Криму нині перебуває на роздоріжжі, коли залишається до кінця не зрозуміло, а який саме шлях деокупації буде обраний як пріоритетний. З огляду на це, ми вирішили детальніше написати які шляхи деокупації Криму можуть розглядатися взагалі, як вони відрізняються між собою та як це відбувалося в інших державах за подібних обставин.
Шляхи деокупації
У 2023 році Президент України Володимир Зеленський заявив, що деокупація Криму можлива двома шляхами: дипломатичним та військовим. Саме така категоризація можливих шляхів деокупації території є найпоширенішою. Проте, вона є занадто спрощеним варіантом розвитку подій і не бере до уваги відмінностей інших можливих шляхів та їх імплементації.
Загалом, шляхи деокупації Криму, з точки зору України, різняться між собою за декількома ключовими критеріями:
- Часові проміжки можливої деокупації (коротко-, середньо- та довгострокова перспективи).
- Методи впливу – співвідношення «мʼякої» та «жорсткої сили», яка застосовується для досягнення цілі. Під «м’якою силою» мається на увазі, перш за все, застосування не військових інструментів, а культурних, політичних, економічних, інформаційних та інших – на противагу «жорсткій силі», ґрунтованій передусім на військових інструментах.
- Простір «свободи дій» України на звільненій території внаслідок реалізованого сценарію. Залежно від сценарію деокупації, який може включати або виключати домовленості з росією чи міжнародними партнерами, Україна матиме різний рівень автономності у визначенні майбутнього регіону. Вдалим прикладом може слугувати відновлення Китаєм контролю над Гонконгом, який століттями був під владою Британської імперії. У 1997 році було укладено договір, згідно з яким Китай отримав контроль над Гонконгом, однак його вплив на територію був обмежений на кілька десятиліть. На основі цього критерію для України можливі такі варіанти:
- повна свобода дій;
- часткова обмеженість у визначених сферах (наприклад, збереження статус-кво у демографічній політиці);
- максимальна обмеженість, що може передбачати: міжнародний контроль над територією; перехідний період під управлінням російської адміністрації; запровадження федеративного устрою тощо.
- Стан території після звільнення. Залежно від сценарію деокупації, територія може мати різний рівень руйнувань інфраструктури, переміщення населення, завданої екологічної шкоди тощо. Масштаб цих наслідків визначатиме потреби у відбудові, заходи з реінтеграції, а також пріоритетність дій України у відновленні регіону.
Звичайно, з огляду на критерії, зазначені вище, ми можемо визначити десятки різних деталізованих сценаріїв деокупації. Проте, наразі ми зупинимось на визначенні 3 базових загальних сценаріїів деокупації Криму, які, у свою чергу, можуть поділятися на різні підсценарії.
- Політико-дипломатичний шлях. Цей підхід передбачає пошук компромісів між сторонами конфлікту для його врегулювання, опираючись, значною мірою, на дипломатичні інструменти. Дуже часто він застосовується державами після періоду інтенсивних бойових дій, результати яких впливають на переговорні позиції. Приклади таких підходів можна знайти як у різних міжнародних конфліктах, так і в Україні. Реалізація такого сценарію зазвичай стикається з шаленою критикою та неприйняттям зі сторони значної частини суспільства, особливо – пасіонарної. Однак, за відповідних умов та обставин, реалізація такого сценарію можлива.
Мінські домовленості. Мінські угоди, підписані з метою врегулювання конфлікту на сході України, включали низку заходів, спрямованих на припинення бойових дій та поступову реінтеграцію регіонів шляхом виборів і надання особливого статусу. Хоча Мінські домовленості не стосувалися безпосередньо Криму та були очевидно шкідливими для України, вони ілюструють можливий політико-дипломатичний підхід, який може бути застосований для деокупації Криму, якщо між сторонами буде досягнуто консенсусу. Цей приклад також демонструє складнощі у виконанні угод і ризик заморожування конфлікту.
Боснія. Приклад Боснії та Герцеговини, де після тривалого збройного конфлікту було досягнуто політико-дипломатичного врегулювання через Дейтонську угоду 1995 року, демонструє, що хоча цей шлях і є можливим, він далекий від ідеального. Дейтонська угода передбачала створення федеративної моделі, яка дозволила зберегти формальну цілісність держави, але призвела до складної і непростої політичної структури, що стало викликом для функціонування Боснії як єдиної держави.
Аналіз сценарію з огляду на ключові критерії:
Часові проміжки: За сприятливих обставин процес може відбутися швидко.
Методи впливу: Переважно м’яка сила, в умовах неможливості вирішення конфлікту військовими методами. Часто може супроводжуватися суттєвим військовим тиском.
Свобода дій: Суттєво обмежена. Можливе запровадження багатьох різних умов щодо деокупації території та її подальшого статусу, як у випадку Гонконгу.
Стан території: Зменшення руйнівного впливу на територію.
- Деокупація в умовах зміни геополітичної ситуації. Цей сценарій передбачає, що повернення Криму під контроль України на прийнятих умовах на цей момент є неможливим. У такому разі перспективною стратегією може бути прийняття рішення про відкладення реального вирішення питання до моменту, коли обставини значно зміняться, створивши більш сприятливий контекст для деокупації. Сценарій передбачає, що Україна очікуватиме зручного часу для відновлення питання, спостерігаючи та впливаючи на розвитк подій та розклад сил у регіоні та глобально. Після таких змін деокупація може відбутися різними шляхами: як військовими діями, якщо будуть відповідні умови, так і через дипломатичний процес, що повертає регіон під контроль України без конфлікту. Таким чином, даний підхід залежить від стратегії терпіння та очікування, при цьому розраховуючи на можливість ефективного вирішення за змінених геополітичних умов.
Німеччина. Приклад об’єднання Німеччини після падіння Берлінської стіни демонструє, як геополітичні зміни можуть створити умови для возз’єднання розділених територій. Тут ключову роль відіграли міжнародні чинники, як-от розпад СРСР. Такий сценарій часто розглядається у контексті Криму, оскільки може бути реалізований при ослабленні російської федерації або зміні її політики під тиском нових політичних реалій.
Зміна політичної ситуації у світі. Гіпотетично, санкційний тиск, що поєднується із іншими дипломатичними інструментами, може призвести до того, що Росія буде змушена відмовитися від Криму. Якщо в Росії відбудуться внутрішні зміни (наприклад, зміна режиму), це може створити передумови для повернення Криму. Проте, такий сценарій залежить від багатьох чинників і наразі є радше нереалістичним.
Аналіз сценарію із огляду на ключові критерії:
Часові проміжки: Довгострокова перспектива, невизначеність.
Методи впливу: Баланс м’якої і жорсткої сили (дипломатичний тиск, санкції, розвиток військово-промислового потенціалу тощо).
Свобода дій: Залежить від сценарію, який буде реалізований після досягнення сприятливого моменту до дій.
Стан території: Невизначений.
- Військовий шлях. Цей підхід передбачає силовий сценарій відновлення контролю над окупованою територією. Силові підходи мають свої ризики, проте вони були успішно реалізовані в багатьох випадках.
Херсон. Звільнення Херсона у 2022 році стало прикладом застосування військової сили для відновлення контролю над територією. Операція продемонструвала можливості Збройних сил України в контексті успішного проведення деокупаційних дій.
Хорватія. Операція «Буря» 1995 року, під час якої Хорватія звільнила свою територію від сербських збройних формувань, є прикладом успішного застосування військової сили для деокупації.
Азербайджан. У випадку Нагірного Карабаху Азербайджан застосував військову силу для повернення контролю над цією територією. Операція показала, як сучасні технології та добре організовані військові дії можуть змінити хід конфлікту та вивести його з «глухого кута».
Аналіз сценарію з огляду на ключові критерії:
Часові проміжки: Найкоротший, але потребує значних ресурсів.
Методи впливу: Жорстка сила.
Свобода дій: Висока. Україна зможе самостійно визначати політику на території.
Стан території: Високий ризик людських жертв, руйнувань, можлива міграція населення тощо.
Окремо варто підкреслити, що іншим шляхом вирішення «проблеми» окупованих територій є їх зречення. Це полягає на визнанні державою-сувереном цих територій частиною іншої держави або незалежною державою. Одним із прикладів є досвід Пакистану, який в 1974 році визнав незалежність власної провінції Східний Пакистан, яка після цього стала державою Бангладеш. Проте, імовірність відмови України від окупованого Криму на законодавчому рівні та на рівні сприйняття суспільства – дорівнює невеличким часткам одного відсотка. Реалізація такого сценарію можлива лише за екстремальних умов, а саме – фактичної капітуляції України у війні.
Таким чином, ми розуміємо, що можливі потенційні шляхи деокупації Криму є досить широкими та можуть мати численні варіанти залежно від обставин. Хоча вибори в США, справді, можуть значно й відчутно впливати на цей процес,- внутрішній порядок денний України залишається не менш вагомим. Доки Українська держава зберігає мету відновлення контролю над Кримом, можливості для реалізації цієї цілі завжди існуватимуть, навіть якщо досягнення може бути відкладене в часі на невизначене майбутнє.
Владислав МІРОШНИЧЕНКО
Дана публікація стала можливою завдяки підтримці Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів і зміст опублікованих матеріалів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Запис Шляхи деокупації Криму спершу з'явиться на Голос Криму.
