Кожний злочин має своїх виконавців, імена кожного з яких мусять бути з’ясовані в процесі слідства. У випадку з організованими злочинами група, що чинить їх, має певного керівника, який видає посіпакам «санкції» на протиправні дії. Понад десятирічний злочин знищення україномовного сегменту освіти на Кримському півострові, окупованому терористичним режимом Російської Федерації з кінця лютого 2014 року, має своїх виконавців – і на кожного з них у майбутньому чекає належна відплата.
Втім, не останню роль у згортанні освіти рідною мовою для українських дітей в окупованому регіоні відіграли дві особи, які перебували на «посаді міністра освіти і науки» у так званій «владі республіки Крим»: мова про Наталю Гончарову, що відбула свою «каденцію» у 2014–2019 рр., та Валентину Лаврик, яка після своєї попередниці керує освітніми процесами в окупованому Криму до цього дня. На їхніх біографіях та причетності до ліквідації україномовної освіти в регіоні ми зупинимося детальніше.
З Полісся в Крим, до Києва і назад: шлях Наталі Гончарової
Наталя Гончарова народилася 9 грудня 1970 року в місті Коростені Житомирської області, де в 1988–1989 рр. була піонервожатою ЗОШ №6. У 1994 році скінчила Сімферопольський державний університет ім. М. Ф. Фрунзе, здобувши фах вчителя географії, за яким пропрацювала майже півтора десятиліття – зокрема, в ЗОШ №24 (вересень–грудень 1994 р.), №19 (1995–1997 рр.) та №17 (2001–2007 рр.) у Сімферополі: в останньому навчльному закладі Гончарова також була заступницею директора з навчально-виховної праці та соціальним педагогом. У 2007 році вона опинилася в Києві, де майже рік працювала заступницею директора з виховної праці гімназії «Ерудит», а потім до 2010 року – вчителькою географії та заступницею директора з виховної праці ЗОШ №118. Між тим, у 2009 році Гончарова здобула фах юриста в Київському національному торгівельно-економічному університеті.
Повернувшись до Сімферополя навесні 2011 року, Гончарова опинилася в міністерстві освіти і науки, молоді та спорту АР Крим, де працювала на посадах головного спеціалиста-юрисконсульта (березень–квітень 2011 р.), завідувача сектору правової праці (квітень –травень 2011 р.), заступника міністра (з травня 2011 р. – заступник, з листопада – перший заступник). Зрештою, в листопаді 2012 року Гончарова очолила кримське міністерство освіти. Після російської окупації Криму, в квітні 2014 року її було призначено «міністром освіти, науки і молоді республіки Крим». Восени того ж року вона захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук на тему «Оптимізація територіальної організації системи загальної освіти в Криму» в Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського, з якого окупанти зробили «Таврійську академію» в складі «Кримського федерального університету»: наступного року тогочасний «ректор» цього «закладу» Сергій Доніч (помер у березні 2022 р.) вручив Гончаровій «диплом кандидата географічних наук». У листопаді 2019 року Гончарову було звільнено з «посади міністра освіти», після чого в грудні вона очолила «ліцей кримської весни» в селищі Мирному Сімферопольского району, яким керує дотепер.
Початок і прогрес нищення україномовної освіти в Криму
«Призначення» Наталі Гончарової «міністром освіти республіки Крим» у квітні 2014 року співпало з інцидентом в Українській гімназії Сімферополя: очільницю навчального закладу Наталю Руденко, що фактично створила його в 1997 році, змусили підписати заяву про звільнення «за згодою сторін», при цьому «влада» Сімферополя заявила, що це було рішення самої Руденко.
Напередодні біля гімназії відбувся мітинг проросійських активістів з вимогою перепрофілювати школу на російську. Тоді ж батько одного з учнів, назвавшись представником «самооборони Криму», прийшов до кабінету директора і емоційно зажадав негайно видати російські підручники. Тиск на Наталю Руденко завершився візитом міських «чиновників»: їй запропонували піти або за згодою сторін, або за статтею. Приводом став збір батьками коштів, щоб покрити витрати на приїзд кобзаря Василя Нечепи, який у середині лютого 2014 року дав концерт у гімназії в рамках ювілейних заходів до 200-річчя Тараса Шевченка. Після цього депутат Верховної Ради АР Крим від партії «Русское единство» Сергій Цеков заявив, що Нечепа під час виступу закликав учнів агітувати батьків їхати на Майдан до Києва, і зажадав від міністерства освіти Криму вжити заходів щодо директора гімназії; вивчення повного запису виступу показало, що подібні заклики не лунали. Наступного дня після звільнення Наталі Руденко «мер» Сімферополя Віктор Агеєв заявив, що батьки понад 200 учнів української гімназії написали заяви на навчання їхніх дітей російською мовою. Згодом гімназію було перейменовано з української на «академічну».
10 жовтня 2014 року Наталя Гончарова відзвітувала, що попит на викладання українською мовою в кримських школах стрімко падає: «Йде тенденція на скорочення, і тут це право батьків». За її словами, у Криму не залишилося шкіл повністю з українською мовою навчання: «В нас є у 20 школах класи з українською мовою навчання, де всі предмети викладаються українською мовою». За місяць до цієї заяви кримське «міністерство освіти» звинувачувало у невідкритті українських класів батьків учнів – при тому, що дирекції шкіл влітку 2014 року подібних заяв не приймали, або вмовляли батьків їх не писати, вдаючись від негативної мотивації до погроз.
Попри офіційні запевнення «влади» Криму про «державний статус» української мови в регіоні, її вивчення зі шкільної програми зникло, проте деякі кримські батьки висловлювали прагнення віддати дітей до українських класів, щоб потім вони могли продовжити навчання у будь-якому українському виші на материковій території України. Обурення батьків викликало те, що у старших класах навчання, згідно зі встановленими у Криму російськими порядками, мало проводитися виключно російською мовою. З огляду на подібні факти місцеві українці зробили висновки, що окупаційна «влада» Криму свідомо знищує україномовну освіту з метою асиміляції населення, щоб українці не відчували своєї ідентичності, а почувалися частиною «русского міра».
У травні 2015 року на додачу до інтерв’ю Наталі Гончарової російському виданню «Учительская газета» було наведено статистику, згідно з якою в 540 ЗОШ на ТОТ АР Крим з 191100 учнів освіту українською мовою отримували 1990 (1,1% від загального контингенту); при цьому заявлялося, що з 7 шкіл з українською мовою навчання у 2015 році жодної не було закрито, однак на їхній базі було також відкрито класи з російською мовою навчання.
Протягом 2014–2015 рр. адміністрація кримських шкіл всупереч усім нормам і правилам відмовляла батькам учнів у прийомі заяв на відкриття класів з українською мовою навчання. Зокрема, на початку 2015–2016 навчального року в гімназії № 1 м. Сімферополя було зібрано чимало заяв на вивчення української мови, після чого цей предмет був впроваджений як факультативний на 20 хвилин на тиждень; за деякий час учнів і їхніх батьків поставили перед фактом, що українська мова вивчатиметься тільки на рівні прислів’їв і казок, оскільки «не знайшлося охочих». У 2016 році адміністрації шкіл відмовляли поодинці батькам, які писали заяви на навчання дітей в україномовних класах, заявляючи їм, що школа не відкриватиме такого класу «заради єдиного учня». У школах години української мови були скорочені на користь російської, а класи з поглибленим вивченням української мови та літератури розформовані за рішеннями на рівні міської «влади». Натомість проводилася потужна агітаційна праця з «виховання патріотичних почуттів» до країни-окупанта. Відповідно до роз’яснень «міністерства освіти республіки Крим» від 25.06.2014 № 0114/382 вказувалося: «Викладання та вивчення державних мов Республіки Крим не повинні здійснюватися на збиток викладанню та вивченню державної мови Російської Федерації», тобто російської. Критерії «збитку» не визначені, тож «органи влади та самоврядування» мали безпосередній вплив на мовні практики в освіті, фактично забороняючи навчання українською і переконуючи всіх довкола себе, що в Криму нема охочих з власної волі вивчати українську мову. З кримських шкіл фактично вилучили не лише українську мову як предмет, а й навчальні підручники, які викинули зі шкільних бібліотек разом з творами українських класиків. 19 вересня 2014 року кримське «міністерство освіти, науки і молоді» доручило провести ревізію в бібліотеках навчальних закладів півострова та знищити матеріали з федерального переліку екстремістської літератури, який налічує кілька тисяч пунктів.
Закономірним підсумком такої політики стала заява Наталі Гончарової про те, що станом на серпень 2015 року до загальноосвітніх навчальних закладів окупованого Криму буцімто не надійшло жодної заяви на навчання українською мовою. До того часу в Криму не лишилося жодної школи з українською мовою навчання – лише близько 17 україномовних класів. «Але набору до першого класу з українською мовою навчання заяв нема», – заявила Гончарова, додавши також, що на 2015–2016 рік зовсім не було набору на спеціальність «Українська філологія» у т.зв. «Кримському федеральному університеті», хоча тоді на перший курс були прийняті півтора десятки студентів на бюджетну основу навчання та двоє – на комерційну (у 2014 році ця цифра була вдвічі більшою). Сам факультет української філології у колишньому Таврійському національному університеті, на якому кількість студентів стабільно становила 60–70 осіб, ліквідували ще у вересні 2014 року, коли три кафедри (культури української мови, українського мовознавства, теорії та історії української літератури) об’єднали та долучили до складу факультету слов’янської філології та журналістики; більшість викладачів факультету скоротили, помітно зменшилася й кількість студентів, багато з яких перевелися на інші спеціальності та до вишів на материковій території Україні. Також українська мова вивчалася на гуманітарних факультетах вишів Армянська, Ялти і Євпаторії, які увійшли до складу «Кримського федерального університету» на правах філій. За словами Володимира Казаріна, який певний час очолював ТНУ «в екзилі», ліквідація факультету української мови та літератури, а також кафедри історії України була однією з перших вимог певної частини викладачів, які після окупації Криму стали вислужуватися перед новою владою. «Закрито було й кафедру історії України. Виявилося, що спеціальність “історія Криму” може бути, таку кафедру створено, а історія України – ні, лженаука», – додав він.
Аспекти боротьби з українським компонентом в освіті Криму; увага української та міжнародної спільноти до проблеми
Ще в квітні 2015 року тогочасний «голова комітету державної ради республіки Крим з питань освіти, науки, молодіжної політики та спорту» Володимир Бобков обурився тим, що українська школа в селищі Приморське під Феодосією носить ім’я Олени Теліги – української письменниці й поетеси, учасниці ОУН, яка взимку 1942 року спочатку була заарештована гестапо, а потім разом з чоловіком і соратниками була розстріляна німецькими нацистами у Бабиному яру – місці масових страт єврейського та ромського населення Києва. «Депутат» зажадав перейменувати школу у 10-денний термін і при цьому висловив думку, що навчальний заклад зможе проіснувати у старому форматі не більше року, оскільки учні, що бажають продовжити подальше навчання «у Росії», не навчатимуться українською мовою. За деякий час Наталя Гончарова відзвітувала, що школу в Приморському «перереєстрували», прибравши з її назви ім’я Олени Теліги: «Вже все виправили, все там добре».
На початку жовтня 2015 року кримське провладне видання «Кримінформ», посилаючись на російську агенцію новин ТАСС, повідомило слова Наталі Гончарової про те, що в новому навчальному році у Криму, як і в 2014 році, нема жодного першого класу, де вестиметься навчання українською мовою, але трохи класів з українською мовою у деяких школах лишилося: «Якщо у відсотковому співвідношенні говорити про кримськотатарську та українську мову, то це 95 до 5». Також у ТАСС навели слова Гончарової про те, що у 2015 році у трьох кримських школах було запущено експеримент: для всіх учнів від першого класу впровадили викладання одразу трьох «державних» мов: інформації про цей «експеримент» і школи, в яких його буцімто було впроваджено, знайти не вдалося. Раніше, 20 березня 2015 року, Гончарова під час «урядової години» у «державній раді республіки Крим» оприлюднила дані, згідно з якими українську мову в Криму вивчали майже 2000 учнів у 142 класах кримських шкіл, однак у російській газеті «КоммерсантЪ» зі слів Гончарової було наведено вже інші дані: 39150 дітей, або 18,2% всіх учнів півострова.
У той же час українські медіа оприлюднювали коментарі Ольги Тимошенко, вчительки української мови та літератури, колишньої очільниці єдиної в Євпаторії україномовної школи, що була змушена переїхати до Києва. Тимошенко після окупації Криму викликали до «міністерства освіти», де змусили написати заяву на звільнення і залишити школу за один день. За словами Тимошенко, під час окупації Криму на очолювану нею школу почався сильний тиск з боку російської спільноти та громадської думки; після «референдуму» в березні 2014 року школу стали вважати «осередком зла», оскільки в ній сконцентрувалися «всі вороги Росії».На думку Тимошенко, політику щодо навчання рідною мовою в окупованому Криму можна охарактеризувати як «лукавство»: «Так, ви можете, якщо хочете, відкрити класи з українською мовою навчання, але це можливо тільки по 9-й клас. В 10-му та 11-му ви вже не зможете навчатися українською мовою, а тільки російською. Ви ж розумієте, скільки часу ви витратите не на вивчення російської мови, яка вам знадобиться при вступі до вищого навчального закладу, а на бозна-що? І батьки думають: так, як же моя дитина буде вчитися… Або ви закінчите 9 класів і підете до ПТУ; якщо це ваша дорога, то будь ласка. І батьки про це замислюються».
8 грудня 2015 року в Женеві та Нью-Йорку було оприлюднено дванадцяту доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини, підготовану за підсумками діяльності в Україні Моніторингової місії ООН з прав людини (ММПЛ) у період з 16 серпня по 15 листопада 2015 року. Традиційно окремий розділ було присвячено ситуації у Криму: цього разу у документі увага приверталася до становища української мови на півострові, рівень викладання якою у школах знизився з 2013 року більше ніж удесятеро. З початком нового 2015–2016 року кримське «міністерство освіти» повідомило про збереження минулорічної тенденції, коли для переважної більшості дітей (96,4%) у навчальних програмах використовувалася російська мова. До завершення використання українських навчальних планів у Криму українською мовою навчалися 12694 дітей (станом на кінець 2013 року); у 2014 році цей показник становив 2154, у 2015 – 949. У 22-х школах півострова зберігалися україномовні класи, але базову середню освіту (1–9 класи) українською мовою було можливо отримати тільки у двох школах, які знаходилися в Алушті та Феодосії. Деякі батьки розповіли представникам ММПЛ, що «влада» півострова чинить перешкоди використанню мов національних меншин, зокрема, шляхом запобігання гуртуванню дітей з однаковими мовними вподобаннями та переведення їх до класів з російською мовою навчання. Такі заяви кримська «влада» намагалася спростувати: зокрема, Наталя Гончарова заявляла у вересні 2015 року, що окремі класи з навчанням мовами меншин відкривалися, коли набиралося мінімум сім заяв від батьків.
В Українській гімназії, перейменованій на «академічну», ситуацію було доведено до того, що на навчання українською мовою у 2014–2015 навчальному році надійшла лише одна заява від батьків першокласника. Тоді Валентина Лаврик, призначена директором гімназії замість змушеної поїхати з Криму Наталі Руденко, заявила, що у новому навчальному році в гімназії не буде не лише україномовних 1-х класів, а й 5-х і 11-х класів з навчанням українською мовою. У 2014 році, незважаючи на тиск на батьків, в українській гімназії вдалося набрати україномовний перший клас з понад 20 дітей; за словами батьків, у школах Криму вивчення української мови якщо і лишилося, то у факультативній формі, тобто замість вивчення мови пропонувалося тільки ознайомлення з нею. Також батьки скаржилися на відсутність підручників українською мовою: незважаючи на те, що у наявності були підручники, видані в Україні, у бібліотеці відмовлялися видавати їх учням, посилаючись на заборону «адміністрації»; в результаті учні українських класів навчалися за підручниками російською мовою, незважаючи на запевнення російських і кримських діячів галузі освіти, що для українських шкіл і класів Криму готуються підручники українською мовою, які будуть затверджені російським міністерством освіти. На той час підводилася база під заяви журналістів кримських видань про те, що кримчани оголосили бойкот українській мові й масово пишуть відмови від її вивчення. Насправді ж спостерігалися численні випадки, коли заяви на викладання рідною мовою чи її вивчення не були прийняті, були залишені без уваги чи зникли. Відсутність реакції чи навіть відкрита опозиція до навчання або викладання українською мовою була спрямована на дезорієнтацію батьків та дітей, а також перешкоджання їм скористатися своїм правом на освіту рідною мовою. З’являлася інформація про те, що учням колишньої української гімназії забороняють приносити до школи підручники українською мовою і постійно погрожують розформуванням українських класів.
Наприкінці 2015 року Гончарова запевняла, що «українська мова та культура у Криму не зникнуть, тому що у Криму багато представників цього народу». Втім, під час зустрічі з журналістами 25 грудня 2015 року вона пояснила викорінення української мови з кримського освітнього процесу тим, що «просто зараз такий період», і пообіцяла, що він мине. Також Гончарова заявила, що у школі українську як мову навчання не потрібно нав’язувати, щоб не отримати зворотнє: «Не можна асоціювати мову з політикою, але й ламати усталений стереотип поведінки на піку напруженості, коли Крим має багато неприємностей від представників сусідньої держави (так у Криму протягом 2015 року стали називати Україну), не треба». За її словами, частина вчителів української мови пройшла перепідготовку й перекваліфікувалася на викладання інших шкільних дисциплін, але були й ті, що не бажали перепрофілюватися: вони працювали в групі подовженого дня, були задіяні у позаурочній діяльності, проводили факультативні заняття. Відповідно, цією короткою реплікою кримська «чиновниця» дала зрозуміти, що у навчальних закладах півострова «державній» українській мові відведене місце на задвірках.
14 січня 2016 року на прес-конференції в агенції «Укрінформ» співробітники Державного підприємства «Кримський дім» та Дослідницького центру «SPHERA» презентували результати комплексного соціологічного дослідження «Культурне середовище та ситуація в Криму», яке проводилося у грудні 2015 року.
За словами кандидата соціологічних наук, керівника Дослідницького центру «SPHERA» Олександра Шульги, «влада» Криму позбавляла дітей можливості вивчати українську мову за кілька етапів:
«На першому етапі українська мова була виведена з обов’язкової шкільної програми до розряду факультативних. На другому етапі, щоб зібрати факультативний клас української мови, необхідно було зібрати не менше 8 заяв. На третьому етапі з батьками проводили “виховну роботу”, щоб вони не писали подібні заяви, і фактично клас не набирався. Респонденти також згадували про залякування та поради не писати такі заяви. На четвертому етапі йде вже витиснення самих викладачів, які спеціалізувалися на українській мові, оскільки вони виявилися непотрібними. Їм пропонували два варіанти: перепрофілюватися на інший предмет або піти».
Не менш сумна ситуація склалася у сфері вищої освіти, де відсутнє держзамовлення на підготовку вчителів з української мови.
18 липня 2016 року координатора ініціативи «Український культурний центр в Криму» Леоніда Кузьміна викликали до «управління ФСБ РФ» у Сімферополі на допит, який тривав 1,5 години, після чого з активіста було взято підписку про нерозголошення. Того ж дня Кузьмін подав запит на ім’я «міністра освіти» Криму Наталі Гончарової щодо отримання статистичних даних за класами й факультативами з вивченням української мови у кримських школах та учнями, що навчаються українською мовою. Наприкінці місяця Кузьмін оприлюднив відповідь «першої заступниці міністра освіти республіки Крим» Наталі Журби на його запит: за даними «чиновниці», у кримських школах у 2015–2016 навчальному році українською мовою навчалися 894 школярі, тобто 0,5% від загальної кількості учнів. При цьому у відповіді було наведено дані про те, що українську мову як предмет вивчали 9316 учнів, факультативно – 13661. За припущеннями Кузьміна, виходячи з цих даних, у Криму могло б бути від 455 до 2732 факультативних класів і від 210 до 621 шкільного класу з вивченням української мови. Втім, заявник у цю статистику не повірив – зокрема, з огляду на відсутність української мови у кримських навчальних програмах: за словами Кузьміна, в більшості кримських шкіл з 2015 року українська мова була відсутня як предмет, навіть факультативно, а там, де вона була, питання відвідуваності і кількості учнів стоїть дуже гостро. В українській гімназії Ялти, яка єдина на весь Крим лишилася українською, більше половини класів було переведено на російську мову навчання. «Я знаю випадок, коли в 2015 році в одній зі шкіл батьки дітей подавали заяви до першого класу на навчання українською мовою. То директор школи викликав потім батьків по одному і пояснював, що клас відкрити не може, бо є лише три заяви, тоді як, за законом, їх має бути десять. Потім був такий самий випадок в одній зі шкіл Сімферопольського району, де директор діяв так само. Але оскільки це була сільська школа і батьки контактують між собою, вони об’єдналися і в один прекрасний момент прийшли до директора всі разом: ви кажете, нас троє, а ось вам десять людей – відкривайте клас», – розповів Леонід Кузьмін.
21 серпня 2016 року учасники VI-го Всесвітнього Форуму Українців прийняли запропонований кримською делегацією проект Ухвали щодо зусиль України, світового українства і міжнародного співтовариства з деокупації та реінтеґрації Криму. Його було передано до редакційної комісії зібрання. «Під загрозою опинилося існування понад півмільйонної громади етнічних українців, яка є другою за розмірами етнічною спільнотою в Криму. Окупанти взяли курс на її асиміляцію. Вони в основному вже знищили культурницьку, мас-медійну та освітню інфраструктуру кримських українців, заборонили діяльність українських політичних і громадських організацій, незаконно розірвали зв’язок інформаційного простору Криму із загальноукраїнським, переслідують і витискають за межі Криму українських активістів, здійснюють масований інформаційно-психологічний тиск на українське населення, обмежують його право на свободу совісті, зокрема, переслідують структури УПЦ Київського патріархату на тимчасово окупованій території», – йшлося у документі. Зокрема, в ньому прокуратуру АР Крим закликали відкрити кримінальне провадження за фактом знищення 7 шкіл і понад 500 класів з українською мовою навчання на окупованому півострові проти колишнього міністра освіти і науки, молоді та спорту АР Крим Наталі Гончарової, що перейшла на службу до окупантів.
26 серпня 2016 року в блозі «Кримські Українці» на Facebook з’явилося повідомлення про те, що в сімферопольській «академічній гімназії» більше нема 1-х та 2-х класів з українською мовою навчання. Додатково повідомлялося, що у школі ще лишається кілька українських класів, зокрема, перед початком нового навчального року в кожній паралелі, крім 6-х та 10-х класів, були місця для учнів. Підтвердження цієї інформації видання «Крим.Реалії» отримало в «прес-секретаря міністерства освіти республіки Крим» Антона Гаркавця (нині «заступник» Гончарової з адміністративно-господарської праці в «ліцеї кримської весни»), який заявив наступне: «Рішення про вивчення мови дитиною приймають батьки, і на підставі їхніх заяв формуються класи. Протягом останніх двох років батьки не виявляли бажання, щоб їхні діти навчалися українською».
У вересні 2016 року експерти Українського незалежного центру політичних досліджень зазначили, що за роки російської окупації Криму на його території помітно зменшилася кількість освітніх установ, які надають можливість вивчати або навчатися не тільки російською мовою. Згідно з тогочасними «офіційними» даними кримського «міністерства освіти», українських шкіл у містах Криму лишилося 5, у селах – 17 (разом 894 учні); українську мову як окремий предмет викладають у 169 загальноосвітніх установах. «Українську мову нова влада негласно виживає, незважаючи на те, що відповідно до так званої конституції Республіки Крим, її разом з російською визнано державною. Ще у 2014 році 750 вчителів української мови пройшли перекваліфікацію для викладання інших предметів. Директори деяких шкіл проводять з батьками “просвітницькі” бесіди щодо недоцільності, безперспективності навчання дітей рідною українською мовою: мовляв, підростаюче покоління повинне зростати громадянами РФ, відчувати себе частиною “єдиного народу”, а не “якимись там” українцями», – стверджували автори матеріалу.
30 листопада 2016 року кримське інтернет-видання «Керчь.ФМ» оприлюднило відповідь кримського «міністерства освіти» на інформаційний запит стосовно статистики навчання школярів мовами, які, з точки зору РФ, є на півострові «державними». Згідно з даними «міністерства», станом на кінець осені 2016 року в Криму російською мовою навчалися 96,9% школярів, українською ж – лише 0,2%. За словами кримського «міністра освіти» Наталі Гончарової, на той час на півострові функціонувала лише одна загальноосвітня організація з українською мовою навчання (9 класів, 132 учні). Також на базі шкіл з російською мовою навчання діяли класи з українською мовою навчання (19 класів, 239 учнів). При цьому «заступник голови» міської «адміністрації» Керчі Ділявер Мельґазієв повідомив, що в місті абсолютно у всіх школах учні навчаються російською мовою, і жодного класу з українською чи кримськотатарською мовою навчання нема. Українська мова вивчалася факультативно тільки у школі №9; в Керчі залишився задіяним лише один вчитель української мови. Також Мельґазієв заявив, що вивчення рідних мов у школах Керчі організоване «відповідно до побажань батьків і учнів». Самі ж батьки запевняли, що, порівняно з 2014/2015 навчальним роком, у 2016/2017 році зацікавленість їхніх дітей українською мовою стала мінімальною, а викладачі української мови перекваліфікувалися на викладання інших предметів або взагалі на інші спеціальності.
У грудні 2016 року під час прес-конференції підконтрольна окупаційній «владі» Криму тогочасна «уповноважена з прав людини» Людмила Лубіна заявила, що в Криму продовжують функцінувати школи й класи з українською та кримськотатарською мовами навчання, а також національно-культурні організації і товариства. «Що стосується творчих організацій і громадських об’єднань, я не маю жодного факту, щоб якусь культурну чи громадську установу закрили за релігійною чи етнічною ознакою», – заявила Лубіна. За її словами, «у Криму три державні мови, і родина може обрати будь-яку державну школу і мову для навчання своєї дитини». Однак варто звернути увагу на цитату Лубіної, яку подало видання «Московский комсомолец – Крым»: «Жодна кримськотатарська школа чи класи з поглибленим вивченням української мови не були закриті». Тобто, на відміну від шкіл з кримськотатарською мовою навчання, про школи з українською мовою навчання вже не йдеться, прямим текстом було сказано тільки про класи.
Менше ніж за півтора роки, 30 квітня 2018 року, стало відомо, що Лубіна у своїй щорічній доповіді у відповідь на вимогу виконати проміжне рішення Міжнародного суду ООН щодо відновлення прав і свобод громадян України на окупованому півострові заявила, що претензії до кримської «влади» стосовно ситуації з навчанням українською мовою є «безпідставними», оскільки батьки школярів самостійно обирають мову навчання для своїх дітей. У якості аргументу вона навела наступні дані: на території Криму у 2017 році працювала єдина школа з українською мовою навчання зі 132 учнями, а на базі 12 загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання було відкрито 19 класів з українською мовою навчання, в яких навчалися 239 учнів. В офісі кримського «омбудсмена» скорочення кількості навчальних закладів з українською мовою викладання пояснювали тим, що батьки не пишуть заяв про навчання дітей українською мовою. При цьому, за даними Кримської правозахисної групи (КПГ), до російської окупації в Криму було 8 українських шкіл, а кількість дітей, які отримували освіту українською мовою, становила 13589 осіб і за 4 роки окупації скоротилася у 102 рази.
Раніше у доповіді УВКПЛ ООН про ситуацію з правами людини в Україні повідомлялося, що в Криму кількість дітей, які здобувають освіту українською мовою або вивчають її як іноземну, продовжує стрімко скорочуватися: згідно з даними комісії, у 2017–2018 навчальному році лише 318 (0,2%) кримських школярів здобували освіту українською мовою, їхня загальна кількість з 2014 року скоротилося на 97%. Кількість дітей, які вивчали українську як іноземну, різко скоротилася на 50% – з 12892 у 2016–2017 н. р. до 6400 у 2017–2018 н. р.
У той же час учні феодосійської школи №20 з українською мовою навчання та їхні батьки повідомили КПГ, що в ній нема жодного українського класу. У статуті школи, опублікованому на її сайті, було вказано, що мовами навчання є російська та українська, однак табличка біля входу до школи була оформлена лише російською мовою. На сайті школи, що мав україномовну версію, було розташовано оголошення, що він закритий з січня 2016 року, і вказано посилання на нову версію, яка не працювала. Зазначалося, що кримське «міністерство освіти» на своєму сайті публікувало інформацію про цю школу в розділі «Про стан освіти державними (кримськотатарська, українська) мовами та вивчення рідних мов в освітніх організаціях республіки Крим»: це не єдиний випадок, коли інформація на сайті «міносвіти» суперечила реальній ситуації. За даними КПГ, у сімферопольській гімназії №11 ім. К. Треньова єдиний український клас було закрито у 2016 році; українська мова у цьому навчальному закладі вивчалася факультативно, однак гімназію було вказано серед семи шкіл Криму, в яких у 2017–2018 навчальному році було відкрито класи з українською мовою навчання.
«Українській мові в Криму доведеться починати з нуля»
2 березня 2017 року «прес-служба міністерства» освіти, науки і молоді республіки Крим» навела слова Наталі Гончарової про те, що очолюване нею «відомство» «приділяє велику увагу створенню умов для вивчення рідних мов». Такого висновку Гончарова дійшла, підбиваючи підсумки проведених заходів до Дня рідної мови: «Через створення умов для розвитку, збереження і вивчення рідних мов учнями шкіл республіки Крим ми формуємо історичну пам’ять і виховуємо патріотизм».
За її даними, у 2016–2017 навчальному році в Криму функціонувало 556 загальноосвітніх організацій всіх форм власності, в яких навчалися 192,3 тисячі дітей: з них українською мовою освіту отримувала лише 371 дитина, що становило 0,1% від загального контингенту учнів. У вказаному навчальному році у Криму функціонувала лише одна загальноосвітня організація з українською мовою навчання (9 класів, 132 учні) – феодосійська школа №20. Також на базі загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання були відкриті класи з українською мовою навчання (у 12 школах 19 класів, 239 учнів). У різних формах (як предмет, факультативно, у позаурочній діяльності) українську мову, за даними кримського «міносвіти», вивчали 12892 учні; на вивчення рідної мови у загальноосвітніх школах з рідною мовою навчання було передбачено по 3–5 годин, у школах з російською мовою навчання – по 2–3 години на тиждень.
Також у «міністерстві» нагадали про підготування у 2015 році прикладних програм «Українська мова (рідна)», «Українська мова (нерідна)» та «Українська література» для дошкільних освітніх і загальноосвітніх організацій, які були включені до реєстру Прикладних основних загальноосвітніх програм Міністерства освіти і науки РФ. Підготування спеціалістів за напрямом «Українська мова» здійснювалася у «Кримському федеральному (колишньому Таврійському національному) університеті імені В. І. Вернадського» та «Кримському інженерно-педагогічному університеті». За даними кримського «міністерства освіти», у 2016–2017 навчальному році у муніципальних дошкільних освітніх організаціях українською мовою навчалися 63 дитини (0,09%).
7 червня 2017 року в матеріалі російської газети «Взгляд» було заявлено, що в Криму «освіта українською мовою триває, хоча в Києві та на Заході стверджують інше». В якості «аргументу» було наведено дані від «міністра освіти, науки та молоді республіки Крим» Наталі Гончарової, згідно з якими освіту українською мовою в окупованому Криму отримувала 371 дитина, що становило близько 0,1% від кількості учнів кримських шкіл. «Єдина школа з викладанням українською працює у Феодосії. Вона налічує 9 класів і 132 учні. Ще у 12 школах з російською мовою навчання працюють 19 україномовних класів, у них навчаються 139 школярів. Таким чином, насправді викладання і не переривалося. Просто різко скоротилася кількість бажаючих вивчати українську мову», – заявили у виданні.
10 вересня 2017 року тогочасний «голова державного комітету в справах міжнаціональних відносин республіки Крим» Заур Смірнов в ефірі радіо «Спутник в Крыму» заявив, що найбільш популярною мовою у школах окупованого Криму залишається російська, на другому місці – кримськотатарська, а «третя державна» українська «попиту не має». 19 вересня під час прес-конференції у мультимедійному прес-центрі МІА «Россия сегодня» у Сімферополі Смірнов заявив, що «зменшення зацікавлення» вивченням української мови у Криму зумовлене тим, що вона буцімто «насаджувалася» на півострові до його окупації Росією. «Багато наших опонентів – дякувати Богові, тут у Криму їх практично не залишилося, це переважно трансляції з-за кордону – говорять про нібито наявні утиски мови. Це абсолютна брехня і провокація. Тут абсолютно нема жодних дій з боку влади, установ освіти», – сказав Смірнов, при цьому спрогнозувавши у майбутньому зростання зацікавленості у вивченні української мови у Криму за попиту з боку «місцевої української діаспори». «Є природний процес, коли українській мові у Криму доведеться починати з нуля», – додав він.
На початку листопада 2017 року в Українському кризовому медіацентрі рух «Простір свободи» презентував результати дослідження «Становище української мови в Україні у 2017 році». Під час презентації експерти розповіли про ситуацію з навчанням українською мовою в Криму. За словами координатора проекту «Становище української мови» Сергія Стуканова, оскільки доступу до півострова нема, то для досліджень довожиться використовувати дані окупаційних «адміністрацій», але навіть вони підтверджують катастрофічні тенденції зі станом освіти українською мовою та мовною ситуацією загалом. «Якщо у 2013 році українською мовою на півострові навчалося 6,5% учнів, це 12694 учні, і ми тоді вже казали, що це неадекватно мало, то сьогодні кількість учнів, які навчаються українською мовою в Криму, сягнула 371 учня. За кількістю класів ми також бачимо падіння майже у 30 разів: з 875 класів з українською мовою навчання до 28. Очевидно, що з усіх сфер суспільства у Криму українську мову так само повністю витіснено, але навіть ці дані можуть бути неточними й завищеними», – зазначив експерт. На думку координатора руху «Простір свободи» Тараса Шамайди, Росія не закривала нечисленні україномовні класи в Криму лише з формальною, демонстраційною метою – щоб мати можливість показувати міжнародному суспільству, що нібито з мовними правами етносів на півострові все в порядку.
5 грудня 2017 року в інтернет-виданні «Открытая Россия» було опубліковано матеріал кримського кореспондента Івана Жиліна «Як у кримських школах українську та кримськотатарську мови роблять мовами-вигнанцями». «Українська та кримськотатарська мови, які формально мають статус державних, насправді стали в Крыму “нелюбими пасинками”», – зазначив Жилін. При цьому він додав, що українська мова у Криму «великої популярності не мала ніколи»: ці слова аргументувалися тим, що до березня 2014 року на півострові працювали лише 8 українських шкіл і 829 класів з українською мовою навчання, а з 209986 кримських школярів українську вивчали лише 13688. Після російської окупації «і без того прикре становище української мови» в Криму погіршилося: на момент виходу матеріалу залишилася тільки одна українська школа, з 829 українських класів – 28, а освіту українською отримував 371 школяр.
Журналістка Валентина Самар, яка на початку 2014 року була головою батьківського комітету Української гімназії Сімферополя, поділилася спогадами: «Все почалося ще до “референдуму”. До гімназії прийшли бійці “самооборони” Криму, якими командував теперішній “голова республіки” Сергій Аксьонов. Вони зажадали, щоб школа спустила український прапор, щоб було прибрано все українське. Сказали, що гімназія буде перелаштовуватися на російські рейки. Учні сприйняли те, що відбувалося, негативно, старшокласники ходили школою і співали гімн України. Батьки почали збирати заяви про те, щоб залишити у гімназії українську мову. Потім з’явилася пропозиція зробити школу білінгвальною – з російською та українською мовами. Але наприкінці навчального року нам дали зрозуміти, що українська якщо і буде, то може претендувати лише на другорядну роль, статус основної у гімназії вона втратить. Багато хто після цього прийняв рішення про переїзд на материкову частину України».
У матеріалі зазначалося, що 44 учні української гімназії Сімферополя разом з батьками залишили Крим ще до завершення навчального року; в квітні 2014 року повноваження склала директор школи Наталя Руденко, яка прямо заявила, що робить це під тиском «нової влади». З часом гімназію було переіменовано з «української» на «академічну»: на момент виходу матеріалу в ній було 5 українських класів з 85 учнями, однак, за словами нового «директора» Валентини Лаврик, у 2015 році було подано лише одну заяву на навчання дитини українською мовою. При цьому завуч однієї з сімферопольських шкіл на умовах анонімності розповів, що прямої вказівки не навчати дітей українською від «чиновників» не було, однак у багатьох випадках ініціативу виявляли самі педагоги.
13 вересня 2018 року було оприлюднено тематичну доповідь «Про ситуацію з правами людини в тимчасово окупованих АР Крим та місті Севастополі (Україна)», яку підготувало Управління Верховного комісара ООН з прав людини. У ній зазначалося, що кількість кримських дітей, які отримували освіту українською мовою у 2017–2018 навчальному році, скоротилася на 14% порівняно з попереднім навчальним роком. У зазначений період викладання українською мовою забезпечувала лише одна школа на півострові та 13 україномовних класів російськомовних шкіл, де загалом навчалися 318 дітей. В ООН стійку тенденцію до зменшення викладання українською мовою пояснили асиміляцією у переважно російськомовному середовищі та різними стримувальними чинниками; зокрема, у доповіді відзначаються випадки тиску на адміністрації шкіл та на батьків учнів.
«Колишня вчителька з Ялти повідомила, що батьків, які вимагають, щоб їхні діти отримували освіту українською мовою, вносять до списків, які передаються до ФСБ», – йдеться у тексті доповіді.
Раніше органи влади РФ повідомляли, що у 2017–2018 навчальному році українську мову в окупованому Криму вивчали 6400 учнів, тоді як у 2016–2017 навчальному році їх нібито було 12892; у доповіді ООН зазначалося, що такі значні розбіжності між оприлюдненими цифрами викликають сумніви щодо загальної достовірності цих статистичних даних. За тиждень на офіційному сайті ЮНЕСКО було оприлюднено доповідь генерального директора Одрі Азуле, в якій зазначалося, що з початку окупації Криму РФ кількість середніх шкіл з українською мовою освіти на півострові скоротилася на 87,5%: зокрема, у 2013–2014 навчальному році таких шкіл було 8, у 2017–2018 – лише одна (у Феодосії, 146 учнів).
Кількість класів з українською мовою навчання в середніх навчальних закладах в Криму скоротилася більш ніж на 98% (у 2013–2018 навчальному році – 879, у 2015–2016 – 163, 2016–2017 – 28, 2017–2018 – 13). Кількість учнів, які навчалися українською мовою в загальноосвітніх закладах Криму, також скоротилася більш ніж на 98% (у 2013–2014 навчальному році – 13688, у 2015–2016 – 2154, у 2016–2017 – 371, у 2017–2018 – 172).
«Кількість учнів, які могли вивчати українську мову в якості факультативного курсу або в рамках позашкільного навчання, скоротилася на 50% з 2016–2017 навчального року до 2017–2018», — зазначалося у звіті, в якому було констатовано, що система середньої освіти в окупованому Криму майже повністю очищена від української мови.
31 жовтня 2018 року постійний представник України при ООН Володимир Єльченко під час засідання Радбезу ООН заявив, що кількість студентів у Криму, які навчалися українською мовою, зменшилася з понад 13 тисяч у 2013–2014 академічному році до лише 172 у 2017–2018 академічному році.
9 січня 2019 року Наталя Гончарова на питання кореспондента видання «Аргументы недели – Крым», чи вдалося кримським викладачам української мови «інтегруватися до нової системи», заявила: «Їм було запропоновано варіант перепідготовки на вчителів російської мови, але обирали різне – хтось йшов на другу вищу, хтось на інші предмети перекваліфікувався. Гадаю, що їм ще багато доведеться займатися самоосвітою, щоб відповідати високому званню “філолог російської мови та літератури”. Курси пропонуємо. Є можливість поїхати за межі Криму підучитися. На вулиці нікого не залишили».
Незабаром, наприкінці січня 2019 року було оприлюднено річний звіт про Україну міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch, у якому з посиланням на дані ООН зазначалося, що після російської окупації Криму кількість учнів в україномовних класах півострова стрімко скоротилася з 12694 дітей 2014 року до 318 дітей 2018 року. За лічені дні свої дані опублікувало кримське «міністерство освіти і науки», яке заявило, що у 2018–2019 навчальному році у школах півострова з майже 39 тисяч дітей, які вивчали рідні мови, 10600 школярів вивчали українську; при цьому виключно українською навчалися 249 дітей (0,2% від загальної кількості учнів). Також було вказано, що в Криму функціонує одна україномовна школа.
26 березня 2019 року були оприлюднені результати моніторингу освіти в окупованому Криму, проведеного експертами КПГ. Згідно з їхніми висновками, реальна ситуація з навчанням рідною мовою в регіоні значно гірша за ту, про яку заявило окупаційне «міністерство освіти». Порівняно з «офіційною» статистикою, за 2017–2018 навчальний рік кількість учнів, які навчалися українською мовою, зменшилася з 318 до 249, кількість шкіл, у яких були україномовні класи, – з 7 до 5, а кількість класів – з 13 до 8. У школі №20 селища Приморське (Феодосія), заявленій як школа з українською мовою навчання, за інформацією батьків, викладання всіх предметів проводилося російською мовою; українська залишилася тільки як окремий предмет у деяких класах. З двох шкіл, у яких нібито були класи з українською мовою навчання, такі діяли тільки у «Сімферопольській академічній гімназії». У сімферопольськой «гімназії №11 ім. К. О. Треньова» українська мова викладалася лише як факультатив, а вивчення всіх предметів проводилося російською. Згідно з результатами моніторингу, в Криму не залишилося жодної школи, в якій вивчення всіх предметів велося б українською мовою; україномовних класів також було значно менше, ніж заявляла кримська «влада».
У квітні 2019 року в Моніторинговій місії ООН з прав людини в Україні повідомили, що освіту українською мовою в Криму здобувають лише 249 дітей, і закликали РФ діяти відповідно до постанови Міжнародного суду ООН від 19 квітня 2017 року, зокрема, забезпечити доступність освіти українською мовою в Криму.
На початку червня 2019 року в «прес-службі міністерства освіти, науки та молоді республіки Крим» оголосили, що 147 кримських випускників пройдуть «державну» підсумкову атестацію з української мови.
30 жовтня 2019 року під час Форуму Єдності в Маріуполі тогочасний постійний представник президента України в АР Крим Антон Кориневич заявив, що в Криму лише 250 дітей навчалися українською мовою (цифри були взяті з офіційних джерел, у першу чергу – російських): на його думку, така мала кількість промовляла про те, що в Криму дітям не дають можливості вивчати рідну мову, культуру, традиції. При цьому кримські ЗМІ навели статистику окупаційного «міністерства освіти республіки Крим», згідно з якою освіту українською мовою здобували лише 249 учнів.
2 грудня 2019 року Постійне представництво України при відділенні ООН в Женеві оприлюднило дані, згідно з якими в Криму після російської анексії кількість учнів, які навчаються українською мовою, зменшилася у 150 разів. Повідомлялося, що до 2014 року на території Криму функціонували 660 шкіл, у яких усі діти вивчали українську мову; майже 13 тисяч дітей навчалися українською. «З 2014 року, коли Росія використала “захист російськомовного населення” в якості фальшивого приводу для окупації, кількість українських шкіл в Криму скоротилася на 87%», – зазначалося в повідомленні.
Також було наголошено на тому, що на території держави-окупанта, де офіційно мешкають майже 2 млн українців, нема жодної школи з українською мовою навчання.
«Зміна варти»: «міністерська каденція» Валентини Лаврик
4 грудня 2019 року на «посаду міністра освіти, науки і молоді республіки Крим» було «призначено» Валентину Лаврик, яка до того з весни 2014 року керувала «Сімферопольською академічною гімназією», колишньою українською; 22 жовтня 2024 року її було «перепризначено на посаду».
Валентина Лаврик народилася 25 лютого 1969 року в селі Хоменки Шаргородського району Вінницької області. Працювала педагогом–організатором ЗОШ №31 Симферополя (1987–1993 рр.) та вчителькою початкових класів у школі І ступеня №33 (1994–1995 рр.) в Сімферополі. У 1995 році скінчила Сімферопольський державний університет ім. М. В. Фрунзе, здобувши фах викладача української мови. У 1996–1997 рр., не маючи відповідної кваліфікації, працювала практичним психологом у будівельній фірмі «Консоль LTD», пов’язаній з теперішнім «головою державної ради республіки Крим» Володимиром Константіновим. У подальшому Лаврик працювала в ЗОШ цієї компанії, що згодом стала приватним навчально-виховним комплексом «Гімназія школа-садок “Консоль”», – психологом і вчителькою української мови (1997–2002 рр.), заступницею директора з науково-методичної та навчально-виховної праці (2002–2009 рр.), вчителькою української мови (2009–2014 рр.). Була удостоєна почесних звань заслуженого вчителя АР Крим (2005), відмінника освіти України (2010) та заслуженого вчителя України (2013). Після російської окупації Криму Валентина Лаврик отримала кілька подяк і грамот від «державної ради республіки Крим» та її «голови», а також від «ради міністрів республіки Крим», а після повномасштабного вторгнення РФ до України, у 2023 році – звання почесного працівника галузі освіти РФ, подяку від російського диктатора Владіміра Путіна та навіть почесну грамоту міністерства оборони РФ – вочевидь, за сприяння мілітаризації дітей, підлітків та молоді в окупованому Криму. До того ж, в опублікованому 3 травня 2023 року розслідуванні видання «Українська правда» Лаврик вказано в переліку осіб, причетних до викрадення з окупованих територій та депортації до РФ українських дітей, разом з іншими «чиновниками» з Криму, які виконують завдання російських окупантів, – Іваном Кусовим, Михайлом Родіковим, Анастасією Омельченко, Антоном Тицьким, Іриною Клюєвою, Оленою Романовською та ін.
На початку «міністерської каденції» Валентини Лаврик на півострові щодо україномовної освіти почали відбуватися процеси, ініційовані явно не нею. Так, у січні 2020 року місцеві ЗМІ повідомили, що «влада республіки» та «громадські діячі» за майже шість років російської окупації раптово заходилися популяризувати українську мову, згадавши, що вона є «однією з державних» у практично зачищеному від неї окупованому регіоні. Для цієї мети було заплановано проведення форуму, круглих столів і виставок. Зокрема, у лютому планувалося провести круглий стіл із творчості Лесі Українки з залученням філологів двох регіональних «університетів», у яких викладалася українська мова («Кримський інженерно-педагогічний» / «КІПУ» та «Кримський федеральний»), у березні – виставку книжок Тараса Шевченка з домашніх бібліотек членів «української громади Криму» (обидва заходи не відбулися). В той же час «ректор КІПУ» Чингіз Якубов поскаржився, що в очолюваному ним «виші» скорочується кількість абітурієнтів відділення української філології, оскільки «питання з їхнім подальшим працевлаштуванням постає доволі гостро» і «об’єктивні реалії, на жаль, такі, що охочих навчатися на цьому напрямку підготовки з кожним роком стає дедалі менше».
Майже за місяць на захист української мови в окупованому Криму несподівано виступило кримське «відділення партії “Комуністи Росії”» на чолі з Леонідом Грачем. У №5 видання «Искра Правды» від 20 лютого 2020 року від імені ініціативної групи з шести осіб було опубліковано статтю «Верните нам украинскую гимназию!» («Поверніть нам українську гімназію!»), в якій серед іншого зазначалося:
«Велика проблема, яка виплила за цей час (російської окупації Криму), – кримська влада закрила всі українські школи, українські дитячі садочки, український театр, українську гімназію, українську газету, – це тоді як на півострові мешкають понад 500 тисяч українців. Такого не було навіть під час [ІІ світової] війни. Все це свідчить про те, що в Криму почався етноцид українців, порушуються їхні права на звернення, культуру, віросповідання». Звинувативши кримську «владу» в тому, що вона «робить усе для того, щоб знищити все українське в Криму», автори звернення закликали її відродити Українську гімназію в Сімферополі та відкрити українську школу в кожному районному центрі. Втім, ці заклики цілком очікувано лишилися без відповіді.
За інформацією, що була зібрана Представництвом Президента України в АР Крим, у 2018–2019 навчальному році в 544 загальноосвітніх організаціях окупованого Криму всіх форм власності навчалося 200700 учнів, з них освіту українською мовою отримували 249 (0,2%); у 2019–2020 навчальному році з 213591 учнів українською мовою навчалися 206 (0,1%); у «Сімферопольській академічній гімназії» діяли 3 класи з українською мовою навчання, де навчалися 54 учні, а в дошкільних закладах українською мовою виховувалися 65 дітей. За даними «міністерства освіти, науки і молоді РК», у 2020–2021 навчальному році з 218974 школярів українською мовою навчалися 214 (0,1%): 162 – у школі №20 у Феодосії, яка станом на 2021 рік у Криму «офіційно» залишилася єдиною школою з українською мовою навчання (до 9 класу), та 52 – у трьох україномовних класах «Сімферопольської академічної гімназії».
Тим часом Наталя Гончарова за понад рік після своєї «відставки» до «сильних сторін» та «дуже великих досягнень» системи освіти на окупованому півострові зарахувала в інтерв’ю кримському «парламентському» виданню «Крымская газета» те, що у 2014 році «армія наших вчителів у 22 тисячі осіб зуміла зберегти свої традиції і, не ламаючи системи, плавно перейти у російське освітньо-юридичне поле», внаслідок чого всі школи на ТОТ АР Крим виконують «федеральні державні освітні стандарти». Це те досягнення на «посаді міністра освіти», яким Гончарова на той час пишалася. Вона нагадала про те, що у 2014–2015 рр. за сприяння очолюваного нею міністерства на додачу до «закону про освіту в республіці Крим» було видано ще понад сотню «підзаконних актів», які буцімто сприяли «правильній, спокійній, юридично захищеній праці освітніх установ, від дитсадків до вишів». Також Гончарова похвалилася, що за майже 7 на той час років російської окупації з 97 вишів на ТОТ АР Крим лишилося 10: мовляв, понад половина закладів «були нелегітимними» – одні «не мали акредитації на деякі спеціальності», інші «були «квартирними вишами», спрямованими виключно на видачу документів за гроші».
У червні 2021 року Валентина Лаврик увійшла до створеної указом «голови республіки Крим» Сергія Аксьонова «ради з питань використання російської мови та вдосконалення внутрішньої мовної політики».
7 грудня 2021 року в КПГ заявили, що в окупованому Криму українську мову фактично викорінили з системи освіти та інших сфер публічного життя. На той час, згідно з заявами «влади» півострова, українською мовою в Криму навчалися трохи більше 200 учнів (0.1% школярів), але, за інформацією КПГ, ця цифра не перевищувала 100.
В липні 2022 року Валентина Лаврик повідомила російському виданню «ВЗГЛЯД», що «авторські колективи» в окупованому Криму «написали підручники з української мови та літератури» для учнів 5–9 класів шкіл на окупованих РФ територіях півдня та сходу України, які «міністр» відповідно до наративів російської пропаганди назвала «звільненими»: ці підручники буцімто перебували на експертизі та доопрацюванні в Інституті рідних мов у Москві. Поскаржившись на зміст українських підручників, «просякнутих націоналістичними ідеями, особливо після 2014 року», Лаврик заявила, що в окупованому Криму в класах з навчанням українською мовою використовуються підручники, видані у Росії, оскільки такими є вимоги російського державного стандарту; при цьому вона не зазначила, скільки на окупованому півострові лишилося україномовних класів. Разом з тим Лаврик зазначила, що в Євпаторії академія російського міністерства просвіти відкрила курси з перепідготовки вчителів з окупованих територій України для адаптації до викладання російською мовою, і запевнила, що нові групи вчителів щотижня проходитимуть курси підвищення кваліфікації з урахуванням різниці в навчальних програмах предметів у Росії та Україні, а також «адаптуватимуться до нового законодавства».
За деякий час, 16 серпня 2022 року, Валентина Лаврик під час прес-конференції в Сімферополі заявила, що до шкіл та дитсадків на ТОТ АР Крим зараховано близько тисячі дітей «з Донбасу та звільнених областей», маючи на увазі окуповані ЗС РФ території Херсонської та Запорізької облатей України: з близько 500 дошкільнят 309 на той час вже були прийняті до дитсадків і майже 200 перебували на стадії оформлення.
«Приблизно 2000 школярів [з окупованих територій України] виявили бажання навчатися у кримських школах, частина з них вже надійшла до нас на навчання у весняний період. Приблизно 680 вже зараховано, решта проходить процедуру оформлення. Діти призначаються до вже наявних класів, їм надається психологічна та методична допомога з боку психологів, педагогів і передусім однокласників», – сказала Лаврик, додавши, що вчителі «з огляду на різницю в навчальних програмах виявляють рівень знань кожної дитини, щоб усунути пробіли та допомогти в адаптації до поточного навчального процесу». В травні 2023 року «міністр освіти республіки Крим» заявила, що до Криму для складання російського єдиного державного іспиту прибудуть близько 100 випускників 11-х класів шкіл на окупованих територіях Запорізької області.
Наостанок можна навести ще один виразний момент у «міністерській каденції» Валентини Лаврик. Якщо в період 2014–2019 рр., коли в кріслі «міністра освіти Криму» ще сиділа Наталя Гончарова, на сайті «міністерства» можна було знайти «накази», які стосувалися бодай якогось функціонування української мови в освіті окупованого регіону (№234 від 23.10.2014 р. – про розробку прикладних програм з навчальних предметів «Українська мова» та «Українська література», №276 від 02.03.2016 р., №466 від 10.03.2017 р. та №553 від 25.03.2019 р. – про підсумки участі учнів з ТОТ АР Крим у «регіональних етапах» всеросійської олімпіади школярів з української мови та літератури) – то в період 2020–2024 рр. ми не знаходимо там вже нічого подібного.
Віталій СОЛОНЧАК, оглядач для “Голос Криму”
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Запис Наталя Гончарова та Валентина Лаврик – провідниці злочинної політики окупаційного режиму в освіті на ТОТ АР Крим спершу з'явиться на Голос Криму.
