Незаконна анексія Криму російською федерацією стала однією з найгостріших міжнародних криз, яка вплинула на глобальну безпеку та підважила основи міжнародного права. Вказане торкнулося міжнародних відносин, поставивши під сумнів основоположні принципи територіальної цілісності та суверенітету держави. Питання повернення Криму до складу України є одним із найважливіших аспектів української зовнішньої та внутрішньої політики, а також предметом уваги міжнародної спільноти і по сьогодні.
У цій статті розглянемо, як міжнародні інституції, зокрема Міжнародний суд ООН, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), Організація Об’єднаних Націй (далі – ООН), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (далі – ОБСЄ), а також інші міжнародні організації, реагують на ситуацію навколо Криму та які рекомендації можуть бути надані для посилення державної правової політики України у цьому контексті.
Рішення міжнародних організацій щодо окупованого Криму
ОБСЄ. Для забезпечення відповідних умов роботи Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні 14 квітня 2014 року у Відні був підписаний Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та ОБСЄ щодо розміщення місії. Також Україна тісно співпрацює з інституціями ОБСЄ, зокрема з Верховним комісаром у справах національних меншин, Бюро з демократичних інститутів і прав людини та Представником з питань свободи медіа, Координатором економіко-довкільної діяльності.
Відповідно до мандату, ОБСЄ мала отримати безперешкодний доступ до всієї території України. Однак росія обмежувала доступ місії до АР Крим. Крім того, рф не підтримала 31 березня 2022 року існуючий у рамках ОБСЄ широкий консенсус щодо продовження мандата місії.
Водночас, ОБСЄ активно висловлюється на підтримку України. Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ, хоча і не мала доступу до Криму, при цьому надавала звіти про ситуацію в регіоні.
Так, у 2014 та 2015 роках Верховним комісаром у справах національних меншин і Бюро з демократичних інститутів і прав людини проведено місії з оцінки дотримання прав людини, за підсумками яких було розроблено ряд рекомендацій для усунення рф порушень прав людини в окупованому Криму, що актуальні і сьогодні.
Разом з тим, у відповідь на агресію рф проти України Парламентська асамблея ОБСЄ приймала такі документи:
-
- Бакинська декларація та резолюція ПА ОБСЄ «Очевидне, грубе та невиправлене порушення Російською Федерацією Гельсінкських принципів» 2014 року. В контексті Криму ПА ОБСЄ зазначила, що вважає референдум, який відбувся 16 березня 2014 року, нелегітимним і незаконним актом, результати якого не мають жодної юридичної сили та закликала всі держави-учасниці відмовлятися від визнання насильницької анексії Криму рф;
- Гельсінкська декларація та резолюції ПА ОБСЄ «Продовження очевидних, грубих та невиправлених порушень РФ зобов’язань в рамках ОБСЄ та міжнародних норм» та «Щодо викрадених та незаконно утримуваних в Російській Федерації українських громадян» 2015 року, в яких додатково вказано, що ПА ОБСЄ вважає дії рф в АР Крим актами військової агресії проти України і висловлено глибоке занепокоєння з приводу наростання мілітаризації в Криму;
- Тбіліська декларація та резолюція ПА ОБСЄ «Порушення прав людини та основоположних свобод в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь» 2016 року. У них йшлося про зростання репресій, насильства і дискримінації проти етнічних українців й кримськотатарського корінного народу, а також висловлено глибоке занепокоєння у зв’язку з тим, що в Криму зникає можливість здобуття освіти українською мовою та її вивчення в внаслідок тиску на адміністрацію шкіл, вчителів, батьків та дітей з метою припинення викладання українською мовою та її вивчення, що ще більше обмежує присутність української мови та культури на півострові;
- Мінська декларація та резолюція ПА ОБСЄ «Щодо відновлення суверенітету та територіальної цілісності України» 2017 року, в яких ПА ОБСЄ, зокрема, зазначає про існуючу кампанію дискримінації та переслідувань, що досі триває, спрямовану проти громад кримських татар та етнічних українців у тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також небажання рф надати міжнародним місіям по спостереженню за дотриманням прав людини та правозахисним неурядовим організаціям безперешкодний доступ на тимчасово окуповану територію;
- Берлінська декларація та резолюція ПА ОБСЄ «Триваючі порушення прав людини і основоположних свобод в Автономній Республіці Крим і місті Севастополь (Україна)» 2018 року, в яких ПА ОБСЄ рішуче засудила всі порушення прав людини та основних свобод у Криму, що характеризуються, зокрема, наростанням репресій, насильства та дискримінації щодо кримських татар та етнічних українців, включаючи викрадення, вбивства, тортури та жорстоке поводження, насильницькі зникнення та утиски, довільні арешти, затримання чи позбавлення волі. Також, засудила протиправне встановлення рф в окупованому Криму законів, юрисдикції та адміністрації і вимагає, щоб вона виконувала зобов’язання з міжнародного права щодо дотримання законів, що діяли у Криму до окупації;
- Люксембурзька декларація та резолюція ПА ОБСЄ «Мілітаризація Російською Федерацією тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, Чорного та Азовського морів» 2019 року, в яких ПА ОБСЄ визнає, що тимчасова окупація і спроба анексії Автономної Республіки Крим і міста Севастополя рф, а також незаконне нарощування військової присутності рф в Криму і територіальних водах України є найсерйознішою загрозою безпеці та стабільності в регіоні. Також підкреслено, що спорудження та відкриття мосту через Керченську протоку між рф та тимчасово окупованим Кримом, побудованого проти волі та без згоди уряду України, є ще одним кричущим порушенням суверенних прав України та норм міжнародного права, сприяють подальшій мілітаризації Криму та перешкоджають економічному розвитку України, головним чином шляхом обмеження розміру суден, які можуть потрапити до портів України в Азовському морі;
- Термінова резолюція «Щодо дестабілізуючого нарощування військової присутності РФ поблизу України, в тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна, Чорному морі та Азовському морі» 2021 року. ПА ОБСЄ закликала Російську Федерацію припинити незаконну окупацію Криму, вивести свої війська, зброю, військову техніку, з окупованого півострова, припинити постійні кампанії з призову;
- Бірмінгемська декларація ПА ОБСЄ 2022 року, у якій Асамблея засудила повномасштабну неспровоковану агресивну війну рф проти України та закликала до негайного виведення російських військ з території України. ПА ОБСЄ вкотре засудила спробу анексії та окупацію Криму;
- Ванкуверська декларація та резолюція ПА ОБСЄ «Роз’яснення наслідків агресії рф проти України з точки зору дотримання принципів ОБСЄ» 2023 року, в яких ПА ОБСЄ висловила підтримку спільній заяві, прийнятій учасниками першого парламентського саміту міжнародної «Кримської платформи», що відбувся 25.10.2022 в Загребі (Хорватія), та наголосила на необхідності подальшого зміцнення міжнародного співробітництва в рамках міжнародної «Кримської платформи»;
- Бухарестська декларація та резолюція ПА ОБСЄ «Безпека та геополітичні виклики в регіоні ОБСЄ: десять років збройної агресії російської федерації проти України» 2024 року, в яких ПА ОБСЄ засудила агресивну війну рф проти України, яка триває вже 10 років, підтвердила невизнання спроби анексії росією АР Крим та м. Севастополь. Визнано, що дії збройних сил російської федерації та її політичного та військового керівництва під час повномасштабного військового вторгнення в Україну, що розпочалося 24.02.2022 року, як розширення триваючої збройної агресії проти України з лютого 2014 року, становлять геноцид проти українського народу.
Також, закликано держави-учасниці ОБСЄ вжити всіх можливих заходів щодо усунення очевидних, грубих і продовжуваних порушень рф основних норм і принципів міжнародного права та зобов’язань у рамках ОБСЄ та наголошує на необхідності розвитку міжнародного співробітництва, спрямованого на деокупацію Криму та всіх інших тимчасово окупованих територій України, у тому числі у формі підтримки «формули миру» Президента Володимира Зеленського та міжнародної «Кримської платформи». ПА ОБСЄ підтримує створення міжнародного Реєстру збитків, як міжнародного компенсаційного механізму відшкодування збитків, заподіяних агресією рф.
Підсумовуючи серію декларацій і резолюцій Парламентської асамблеї ОБСЄ з 2014 до 2024 року, можна зробити висновки, що ОБСЄ послідовно засуджує дії росії в Криму, визнаючи анексію півострова незаконною та закликаючи країни-учасниці не визнавати її. Декларації фіксують серйозні порушення прав людини в Криму, зокрема репресії проти українців та кримських татар, та висловлюють стурбованість через мілітаризацію регіону, що загрожує міжнародній безпеці. ПА ОБСЄ закликає до міжнародної підтримки України, зокрема через «Кримську платформу», та засуджує повномасштабну агресію рф, визнаючи її як геноцид українського народу.
ЮНЕСКО. Організація Об’єднаних Націй з питаннях освіти, науки і культури (UNESCO) є спеціалізованою установою ООН. Основними сферами компетенції ЮНЕСКО є: освіта, природничі, точні та гуманітарні науки, культура i міжнародне культурне співробітництво, засоби масової інформації, інформатика та комунікація.
Україна є членом ЮНЕСКО з 12.05.1954. Крим, багатий культурною та історичною спадщиною, включений до списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Однак росія, після анексії півострова, фактично взяла під контроль ці об’єкти, порушуючи міжнародні угоди. Організація не визнає юрисдикції росії над цими об’єктами та неодноразово закликала її забезпечити належний догляд за пам’ятками.
Від початку окупації Криму Виконавча рада ЮНЕСКО ухвалила сімнадцять рішень «Моніторинг ситуації в Автономній Республіці Крим (Україна)», які дозволили зберегти питання окупованого росією Криму серед пріоритетів порядку денного цього керівного органу ЮНЕСКО понад десять років. Це також сприяло впровадженню основної мети — формування комплексного моніторингового механізму ЮНЕСКО щодо прав людини в Криму та Севастополі у сферах її компетенції.
Під час 197-ї сесії Виконавчої ради ЮНЕСКО, на засіданні Комісії з питань програми та зовнішніх зносин було прийнято рішення «Моніторинг ситуації в Автономній Республіці Крим (Україна)», яке спрямоване на захист прав людини в Криму відповідно до компетенції ЮНЕСКО. Рішення передбачає залучення ЮНЕСКО та її конвенційних органів до моніторингу ситуації в Криму та Севастополі, в межах мандату організації. Документ містить положення про продовження збору та аналізу даних з усіх можливих джерел, а також розробку механізмів спостереження за ситуацією. Було висловлено повну підтримку положень рішення, що базуються на позиції ООН стосовно Криму, викладеній у резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014.
Крім того, рішення «Моніторинг ситуації в Автономній Республіці Крим (Україна)» були ухвалені Виконавчою радою ЮНЕСКО на 194-й (квітень 2014), 195-й (жовтень 2015), 196-й (квітень 2016), 199-й (квітень 2016), 200-й (жовтень 2016), 201-й (квітень 2017), 202-й (жовтень 2017), 204-й (квітень 2018), 205-й (жовтень 2018), 207-й (жовтень 2019), 210-й (січень 2021), 212-й (вересень 2021) 215-й (жовтень 2022 року), 217-й (жовтень 2023) та 220-й (жовтень 2024) сесіях.
Постійне представництво України при ЮНЕСКО регулярно інформує Генеральну директорку ЮНЕСКО та країни-члени про погіршення ситуації в Криму, підтверджене моніторинговими місіями ОБСЄ, УВКПЛ ООН та Ради Європи. Це стосується порушень прав людини, зокрема безпеки журналістів, функціонування освітніх, наукових та культурних закладів, а також збереження національної культурної, природної і наукової спадщини.
Як приклади можна зазначити, що росія здійснювала археологічні розкопки в Керченському регіоні, вказане порушує українське законодавство і міжнародні норми. Дослідження проводяться без погодження з ЮНЕСКО і українськими інституціями, що створює загрозу збереженню об’єктів світової спадщини.
Разом з тим, більше ніж 4 тисячі культурних і археологічних пам’яток у Криму перебувають під загрозою через незаконні реставраційні роботи та будівельні проєкти рф, зокрема, реставраційні роботи у Ханському палаці в Бахчисараї (у 2013 році внесено до попереднього списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, але вже не зможе увійти до основного списку, тому що автентичність споруди порушена), який є однією з найважливіших пам’яток кримськотатарської культури, здійснюються без дотримання міжнародних стандартів, подібна ситуація відбувається з Херсонесом Таврійським.
Так, з 2013 року в списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО міститься «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора». Херсонес має важливу культурну цінність, що походить ще з елліністичного та візантійського періодів. Однак російська влада здійснює будівельні роботи на території й навколо пам’ятки, спричиняючи незворотні пошкодження.
Україна закликає ЮНЕСКО притягнути росію до відповідальності, посилаючись на міжнародні правові норми щодо охорони культурної спадщини. Українські посадовці звинувачують російських археологів та забудовників у проведенні несанкціонованих розкопок, внаслідок яких було зруйновано понад 80 тисяч квадратних метрів території Херсонесу. Крім того, росія продовжує будівництво, прагнучи представити Херсонес як частину «російської історії», що суперечить нормам ЮНЕСКО й ігнорує документовану спадщину Криму як частини України.
У відповідь на триваючі порушення, Україна продовжує активну співпрацю з ЮНЕСКО. Зокрема, український уряд та організації з охорони культурної спадщини продовжують закликати ЮНЕСКО до посилення захисту культурної спадщини України.
Генеральна Асамблея ООН. У цьому розділі також розберемо, які Резолюції ООН приймались щодо ситуації з правами людини в окупованому Криму, їх видозмінення та значення.
ООН неодноразово ухвалювала резолюції, які підтримують територіальну цілісність України та засуджують анексію Криму.
Так, 27 березня 2014 року, на 68-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, була ухвалена Резолюція № A/RES/68/262 «Про територіальну цілісність України». Засідання Генасамблеї ООН було скликане спеціально для розгляду питання окупації АР Крим. У ній було підтверджено прихильність до суверенітету, політичної незалежності, єдності та територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах та закликано всі держави, міжнародні організації, спеціалізовані установи не визнавати жодної зміни статусу АР Крим і міста Севастополя та утримуватися від будь-яких дій чи кроків, які можливо було б витлумачити як визнання будь-якого такого зміненого статусу.
Після чого, в іншій Резолюції ООН № A/RES/71/205 від 19 грудня 2016 року «Ситуація з правами людини в АР Крим та м. Севастополь, Україна», зокрема посилаючись на Резолюцію ООН № A/RES/68/262 «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року, було зазначено, що:
– засуджується дискримінація жителів тимчасово окупованого Криму в мовній, культурній, освітній, релігійній та інших сферах, зокрема стосовно кримських татар і українців, а також примусове залучення мешканців окупованих територій до служби в збройних силах Російської Федерації, що порушує Женевські конвенції 1949 року та додатковий протокол 1977 року;
- закликається росію виконувати свої зобов’язання за міжнародним правом, негайно припинити порушення прав людини в Криму та звільнити незаконно затриманих і засуджених українських громадян;
- наголошується на необхідності створення безпечних умов для журналістів і правозахисників у Криму та скасування рішення про визнання Меджлісу кримськотатарського народу екстремістською організацією;
- закликається забезпечити безперешкодний доступ міжнародних правозахисних місій, зокрема місії ООН з моніторингу прав людини в Україні, до Криму для спостереження за ситуацією, а також негайно розпочати повноцінну співпрацю з Управлінням Верховного комісара з прав людини, ОБСЄ та Радою Європи з питань прав людини в Криму;
- прохання до Управління Верховного комісара ООН з прав людини підготувати спеціальну тематичну доповідь про стан прав людини на тимчасово окупованих територіях Криму та Севастополя.
Уперше в документах ООН росія була офіційно названа «державою-окупантом», а Крим і Севастополь – «тимчасово окупованою територією».
Вищеперераховане повторно викладалось у наступних Резолюціях Генеральної Асамблеї ООН про становище в галузі прав людини у Криму, а саме:
– № A/RES/72/190 від 19 грудня 2017 року. Додатково зазначено, що між Україною і росією триває міжнародний збройний конфлікт. Засуджено застосування Росією власного законодавства на окупованій території та примусове нав’язування громадянства рф. Позитивно оцінено кроки України щодо спрощення доступу журналістів і правозахисників до Криму, в той час як росія засуджена за блокування доступу моніторингової місії ООН. Україна підтримує ЗМІ та НУО, які змушені були залишити Крим, що, до речі, враховано в рішеннях ЄСПЛ у справі «Україна проти Росії» (№ 20958/14 та № 38334/18);
– № A/RES/73/263 від 22 грудня 2018 року. Додатково закликано допустити до громадян України, утримуваних в росії та на анексованому півострові, українських посадовців та лікарів з міжнародних організацій. Також, міститься вимога до міжнародних організацій та установ ООН використовувати в офіційних документах наступне формулювання щодо українського півострова: «Автономна Республіка Крим та місто Севастополь, Україна, тимчасово окуповані Російською Федерацією». Ця резолюція закликала до негайного припинення незаконного призову жителів Криму до російських збройних сил та вимагала забезпечити доступ міжнародних організацій до окупованих територій для моніторингу ситуації з правами людини;
– № A/RES/74/168 від 18 грудня 2019 року. Додатково міститься посилання на міжнародно-правове визначення агресії (вперше згадується поняття «агресії» стосовно дій росії в Криму), засуджується триваюча практика призову чоловіків до збройних сил російської федерації та кримінального переслідування тих, хто відмовляється від служби в лавах держави-окупанта;
– № A/RES/75/192 від 16 грудня 2020 року. Додатково зазначено про нелегітимність органів і посадових осіб російської федерації в Криму (вперше зафіксовано, що вони повинні розглядатися лише як «окупаційна влада російської федерації») та визнається проблема блокування росією доступу мешканців Криму до української системи освіти та порушення релігійних прав;
– № A/RES/76/179 від 16 грудня 2021 року «Ситуація в галузі прав людини у тимчасово окупованих АР Крим та місті Севастополі, Україна». Додатково вказано, що застосовні міжнародні зобов’язання в галузі прав людини та відповідні міжнародні договори, учасником яких є Україна, не виконуються повною мірою державою, що окупує, в Криму, через що рівень дотримання прав людини в Криму після його тимчасової окупації російською федерацією значно знизився. Також було враховано, що у доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини про становлення прав людини в Україні, Комісара з прав людини Ради Європи і місії з оцінки становища в галузі прав людини Бюро з демократичних інститутів та прав людини та Верховного комісара у справах національних меншин Організації з безпеки та співробітництва в Європі, в яких вони констатували, що в Криму продовжують відбуватися порушення та утиски прав людини, і вказали на різке погіршення загальної ситуації з правами людини.
Водночас зазначалось, що політика російської федерації веде до цілеспрямованого стирання української та кримськотатарської ідентичності з етнокультурного ландшафту Криму. Було висловлено занепокоєння з приводу бойової підготовки кримських дітей до військової служби у лавах російських збройних сил та впровадження системи «військово-патріотичного» виховання, закликано росію припинити таку практику;
– № A/RES/77/229 від 15 грудня 2022 року «Положення в галузі прав людини у тимчасово окупованих АР Крим та місті Севастополі, Україна». Додатково, з урахуванням умов, які склалися з початком повномасштабного вторгнення, засуджено використання росією Криму з метою агресії проти України та для підтримки спроби незаконної анексії Херсонської і Запорізької областей, розпалювання ненависті до України та українців, а також поширення дезінформації, що виправдовує агресію російської федерації проти України, у тому числі через систему освіти. Наявне посилання на постанову Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року «Щодо звинувачень у вчиненні геноциду відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти Російської Федерації), яка наказує росії припинити будь-які воєнні дії на території України, розпочаті 24 лютого 2022 і не «погіршувати спір».
Крім того, у документі вимагається припинити насильницьку депортацію українських дітей до росії. У документі зазначається, що тимчасова окупація Криму стала основою для серйозної кризи в галузі прав людини на інших територіях України, що перебувають під тимчасовим військовим контролем російської федерації;
– № A/RES/78/221 від 19 грудня 2023 року. Новим у документі є те, що у ньому засуджується триваючу окупацію російською федерацією частини території України, включаючи АР Крим та місто Севастополь, а також окремих районів Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей, і підтверджується невизнання анексії цих територій. Резолюція містить оновлені факти про грубі порушення прав людини в Криму з боку окупантів, зокрема з урахуванням повномасштабної російської агресії.
Варто звернути увагу, що вперше у такому документі наводиться термін «цивільний заручник» і наголошується на необхідності негайно звільнити громадян України, які були незаконно затримані або депортовані російською федерацією.
У свою чергу, на підтримку територіальної цілісності України було ухвалено ще низку інших резолюцій ООН з однаковою назвою «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Україна, а також частин Чорного і Азовського морів», а саме:
№ A/RES/73/194 від 17 грудня 2018 року, № A/RES/74/17 від 9 грудня 2019 року, № A/RES/75/29 від 7 грудня 2020 року та № A/RES/76/70 від 9 грудня 2021 року, в яких Генеральна Асамблея підтвердила статус тимчасово окупованих АР Крим і м. Севастополя та інших тимчасово окупованих росією територій як невід’ємних частин території України, вказується що російська окупація порушує стабільність міжнародних режимів контролю над озброєннями, а саме Договору про відкрите небо, Договору про звичайні збройні сили в Європі, Віденського документу 2011 року про заходи довіри і безпеки. Крім того, вона закликає росію припинити мілітаризацію освіти в Криму — шкільну військову підготовку кримських дітей, метою якої проголошується їх майбутня служба в збройних силах російської федерації. Схвалення цих документів свідчить про те, що мілітаризація Криму, яку проводить держава-окупант, залишається в центрі уваги міжнародного співтовариства.
Більшість країн-членів ООН підтримували резолюції, проте деякі держави, включаючи Росію, Китай та низку інших країн, або голосували проти, або утрималися.
Вищеперераховані документи є важливими складовими, що підтримують політику невизнання окупації Криму росією на міжнародній арені, сприяють здійсненню політичного тиску на державу-агресора, допомагають фіксувати злочини, вчинені нею, та забезпечують актуальність питання окупації Криму й російської агресії проти України на рівні міжнародних організацій. Крім того, їх можна використовувати як доказову базу в міжнародних судах.
Рішення міжнародних судів, що стосуються окупованого Криму
Рішення Міжнародного суду ООН, як і ЄСПЛ, є обов’язковими для виконання державами-членами. При цьому, ці суди не мають засобів примусу для виконання своїх рішень. Такі рішення держави мають виконувати добровільно та в переважній більшості випадків виконуються. У цьому розділі розберемо, які рішення міжнародних судів приймались щодо ситуації з правами людини в окупованому Криму та їх значення.
Міжнародний суд ООН. Одним із ключових міжнародних органів, який має вплив на врегулювання правових питань у контексті Криму, є Міжнародний суд ООН.
Так, 31 січня 2024 року Міжнародний суд ООН прийняв рішення за позовом «Україна проти Росії» стосовно порушення росією Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, що було подано в 2017 році. За цим рішенням частково були задоволені вимоги України.
Один з блоків звинувачень України, що викладені у позовній заяві, стосувався порушення міжнародної Конвенції про ліквідацію будь-яких форм расової дискримінації. Зазначалось, що росія винна в дискримінації щодо української та кримськотатарської громад, забороні діяльності Меджлісу кримськотатарського народу та зникненнях і затриманнях, а також в обмеженні на викладання української й кримськотатарської мов.
У свою чергу, в межах вказаного блоку, суд визнав, що росія не дотрималась антидискримінаційного договору, не підтримавши освіту українською мовою в Криму після анексії півострова у 2014 році, чим порушила права українців у сфері освіти в окупованому Криму.
Також суд відхилив доводи росії, що кількість шкіл з викладанням українською мовою в Криму зменшилась, у зв’язку із відсутністю попиту (тобто росія не спростовувала закриття україномовних шкіл та класів), вказавши, що мова часто забезпечує істотний соціальний зв’язок між членами етнічної групи тому є неприпустимим закриття україномовних шкіл (протиправність таких дій підтверджувалось, зокрема, доповідями, звітами, статистичними даними міжнародних організація та резолюціями ООН).
Фактично за цим рішенням Міжнародного суду ООН визнано дискримінацію українців Криму на право навчатися рідною українською мовою. При цьому, судом ніяких санкцій щодо держави-окупанта запроваджено не було.
Отже, рішенням констатовано порушення рф Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації через позбавлення дітей в окупованому Криму можливості навчатися українською мовою, оскільки в той спосіб, в який рф реалізує освіту в Криму після 2014 року щодо шкільної освіти українською мовою, вона порушує свої зобов’язання згідно зі статтею 2, п. 1 (а) і статтею 5 (e) (v).
Водночас, в частині звинувачень щодо порушень прав кримськотатарської громади суд їх відхилив зазначивши, що: «Україна не надала переконливих доказів того, що державні посадові особи РФ робили заяви, спрямовані проти кримських татар на підставі їхнього етнічного або національного походження. Суд не переконаний, що, прийнявши заборону Меджлісу, органи влади або установи російської федерації сприяли або підбурювали до расової дискримінації».
У даному контексті варто звернути увагу, що суд у вказаному рішенні, відхиляючи доводи України стосовно порушення росією Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, зокрема щодо кримськотатарської громади, зазначив:
– Україна не надала підтверджень того, що громадянство, запроваджене росією на окупованому півострові, дискримінує кримських татар та етнічних українців;
– росія закрила українські та кримськотатарські медіа в Криму. Проте, російська влада також обмежує діяльність різних ЗМІ не тільки на окупованому півострові, але й по всій території росії, що виключає ознаки етнічної дискримінації;
– у Криму російська влада руйнує культурну спадщину українців і кримських татар. Однак, Україна не надала пояснень, як саме ситуація з окремими спорудами може вважатися етнічною дискримінацією. Тим часом, росія навела докази, що працює над збереженням культурної спадщини;
– доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини, представлені Україною, не є достатніми доказами. Водночас суд визнав, що Україна не мала можливості надати додаткові докази через відсутність доступу до Криму, тому посилається на звіти міжнародних організацій та статистичні дані;
– у всіх згаданих випадках суд бачить політичне переслідування, а не навмисну дискримінацію етнічних груп з боку росії.
Варто відзначити, що це перше рішення, в якому міжнародний суд юридично визнав росію порушником міжнародного права, зокрема двох міжнародних конвенцій. До цього моменту рф жодного разу не визнавали порушником міжнародного права.
ЄСПЛ. Рішенням ЄСПЛ від 25 червня 2024 року у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» щодо недотримання Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) росією на території окупованого Криму, встановлено наступні порушення положень статей:
– 2 (право на життя), через організовану росією практику насильницьких зникнень і відсутність ефективних розслідувань таких випадків;
– 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) та 5 (право на свободу та особисту недоторканість), у зв’язку з незаконними затриманнями, нелюдським поводженням та тортурами, яких зазнали українські військовослужбовці, етнічні українці та кримські татари, журналісти, політичні в’язні. Відсутнє ефективне розслідування жорстокого поводження з «українськими політичними в’язнями» як в Криму, так і в росії;
– 6 (право на справедливий суд), через функціонування «судів» на територію Криму, що не можуть вважатися «встановленими законом»;
– 7 (ніякого покарання без закону) та 5, через незаконне позбавлення волі, судового переслідування та засудження «українських політичних в’язнів» на основі застосування російського законодавства в Криму;
– 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), у зв’язку з практикою свавільних рейдів та обшуків, що ґрунтуються на російському «анти-екстремістському законодавстві», і відсутності ефективної системи відмови від російського громадянства;
– 9 (свобода віросповідання), через переслідування та залякування релігійних лідерів, які не сповідують російську православну віру (зокрема українських православних священиків), свавільні рейди на місця богослужіння та конфіскацію релігійного майна;
– 10 (свобода вираження поглядів), у зв’язку з утисками ЗМІ, що не контролюються росією, включно із закриттям українських та кримськотатарських телевізійних станцій, систематичні переслідування та залякування журналістів;
– 11 (свобода зібрань та об’єднань), у зв’язку із забороною публічних зібрань і проявів підтримки України чи кримськотатарської громади, а також, залякуваннями і свавільними затриманнями організаторів демонстрацій, переслідуваннями політичних опонентів;
– 1 (захист права власності) Першого протоколу до Конвенції, у зв’язку з широкомасштабною експропріацією/націоналізацією майна без компенсації, що належить цивільним особам і приватним підприємствам;
– 2 (право на освіту) Першого протоколу до Конвенції, через придушення української мови в школах і переслідування україномовних дітей;
– 2 (свобода пересування) Протоколу № 4 до Конвенції, у зв’язку з діями росії, що були спрямовані на обмеження свободи пересування між Кримом і материковою частиною України внаслідок фактичної трансформації лінії адміністративного кордону між материковою частиною України та АР Крим на державний кордон (між росією та Україною);
– 14 (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтями 8, 9, 10 і 11 та статтею 2 Протоколу № 4, у зв’язку з цілеспрямованим переслідуванням кримських татар та діями, що «диспропорційно» нашкодили кримським татарам на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополь та обмежили їх у можливості використання прав та свобод гарантованих Конвенцією;
– 18 (межі застосування обмежень прав) у поєднанні зі статтями 5, 6, 8, 10 та 11, у зв’язку з тим, що переслідування політв’язнів не були випадковими, а були спрямовані проти українських активістів і журналістів, а також кримських татар, які сприймалися як прихильники України.
ЄСПЛ однозначно визнав росію відповідальною за систематичні порушення прав і свобод людини на тимчасово окупованій території Крим. Це рішення приносить позитивні наслідки для України та її громадян, постраждалих від окупації, і має преюдиційне значення для подальшого відновлення порушених прав.
Незважаючи на важливість цих рішень для формування міжнародної правової позиції щодо Криму, їх виконання стикається з труднощами, адже росія ігнорує рішення судів, демонструючи неспроможність міжнародної спільноти забезпечити повне дотримання судових рішень. Водночас, висновки міжнародних судів можна використовувати для посилення дипломатичного тиску на росію, зокрема через запровадження нових санкцій та підвищення міжнародної підтримки у питаннях повернення контролю над Кримом.
У даному ключі, позитивне для України рішення ЄСПЛ посилило можливості відстоювання справедливості при використанні інших міжнародних механізмів, зокрема щодо отримання компенсацій. Хоча, експерти одностайно сходяться на думці, що навіть після прийняття рішення про виплату компенсацій по майже 17500 заявам, росія не буде його виконувати, як і не робить цього програвши міждержавну справу Грузії.
Порушення рф міжнародного гуманітарного права. Женевські конвенції регулюють правила ведення війни та захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту. Окупація Криму порушує кілька положень Женевської конвенції 1949 року, зокрема щодо захисту прав цивільного населення на окупованих територіях. РФ порушує права кримських татар, українців, а також здійснює насильницьке переселення населення, що є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права.
Положення Четвертої Женевської конвенції передбачають: (i) що кримінальні закони правової системи переміщеної суверенної держави повинні залишатися в силі; (ii) що окупуюча держава має право здійснювати кримінальну юрисдикцію на окупованій території щодо дій, які відбуваються під час окупації, і лише щодо таких дій; (iii) що суди на окупованій території повинні забезпечувати виконання лише тих законів, які діяли до будь-якого передбачуваного правопорушення; (iv) що окупаційна влада не повинна арештовувати, переслідувати чи засуджувати осіб, які перебувають під захистом, за дії, вчинені або за думки, висловлені до окупації, за винятком порушень законів і звичаїв війни; та (v) щоб суди, створені до окупації, продовжували функціонувати.
Ці положення покликані запобігти покаранню мешканців окупованої території за допомогу військам своєї держави чи її союзників, за членство в політичній партії, забороненій окупаційною владою, або за висловлення політичних поглядів, що не збігаються з позицією окупанта.
У свою чергу, суди в Криму створені за законом рф в порушення розділу III Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (статті 64, 67 і 70).
Кримцям нав’язують російське громадянство, що можна прирівняти до примусу їх присягнути на вірність державі, яку вони можуть вважати ворожою, що заборонено Женевською конвенцією.
В окупованому Криму здійснюється мілітаризація освіти для впливу на свідомість дітей і молоді, що є порушенням статей 50, 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.
При цьому, у своєму рішенні від 25 червня 2024 року ЄСПЛ наголосив, що ситуація на території АР Крим залишається незмінною. Одним з ключових аспектів рішення є визнання того, що російська федерація діяла в порушення міжнародного гуманітарного права і Конвенції, неправомірно запровадивши своє законодавство на тимчасово окупованій території Криму та міста Севастополь. Це означає, що всі так звані «постанови», «закони» та інші «акти», ухвалені росією та її окупаційними органами, а також дії, що були вчинені на їхній основі, не будуть визнані ЄСПЛ легітимними. Уся «судова система» на тимчасово окупованій території Криму та Севастополя і «рішення», прийняті цими «судами», не є законними в контексті розгляду справ ЄСПЛ.
Отже, Женевські конвенції покликані захищати цивільне населення в умовах війни, однак окупація Криму порушує їх основні положення. РФ ігноруючи МГП незаконно запровадила своє законодавство та суди на окупованій території, порушуючи права громадян України, що відбувається і по сьогодні.
Висновки
Міжнародні рішення щодо Криму підкреслюють важливість збереження територіальної цілісності та дотримання міжнародного права. Однак ці рішення часто стикаються з викликами виконання, що вказує на необхідність посилення міжнародного тиску та санкцій проти держав, що порушують норми права. Україна повинна продовжувати більш активну міжнародну політику, спрямовану на деокупацію Криму.
При цьому, нажаль, на даний час, ані дії України, ані реакція міжнародної спільноти та інстанцій не змогли зупинити системні порушення прав громадян України з боку країни-окупанта в Криму. Це свідчить про необхідність продовжувати документування порушень на окупованих територіях та розробляти нові підходи для посилення міжнародного тиску на рф.
Водночас є зрозумілим та безспірним, що найбільш дієвим шляхом до відновлення справедливості залишається повна деокупація півострова і відновлення суверенітету України, що потребує подальшої злагодженої та рішучої посиленої роботи усіх інстанцій на міжнародному рівні.
Рекомендації
1.Інформаційна політика та підтримка кримців. Необхідно посилити інформаційну кампанію з висвітленням становища в Криму та забезпечити доступ населення, що знаходиться в окупації, до українських освітніх і культурних ресурсів. Переосмислення та переформатування реальної діяльності «Кримської платформи» як міжнародної ініціативи для повернення Криму до складу України, яка була ініційована у 2021 році.
2.Підготовка до післявоєнної реінтеграції. Розробка концепції іта плану заходів інтеграції Криму після його повернення під контроль України, що передбачає соціально-економічні, культурні та правові заходи. Зокрема, підготовка законопроєктів, які забезпечують справедливе та зрозуміле притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність (має бути не тільки кримінальна відповідальні, яка існує сьогодні, але і передбачена цивільна, адміністративна, дисциплінарна) і заходи з відновлення інфраструктури та управління на півострові. Сформоване баченння як здійснюватиметься формування української національної ідентичності, захист національної безпеки і державності.
3.Міжнародне співробітництво та участь України в міжнародних судових процесах.
3.1.Створення нових або розвиток існуючих механізмів виконання майбутніх рішень ЄСПЛ щодо виплат компенсацій, у тому числі за допомогою Комітету міністрів Ради Європи, який може накласти на росію санкції за невиконання рішення суду.
Крім того, у зв’язку з тим, що величезна кількість порушень прав людини вчинених після 16.09.2022, які є наслідком збройної агресії росії на території України, не можуть більше бути предметом розгляду ЄСПЛ, важливо використовувати альтернативні міжнародно-правові засоби захисту.
Поряд з цим, варто не забувати про необхідність використання міжнародних механізмів для сатисфакції, у зв’язку із втратою Україною державного майна через дії росії. Україна може застосувати арбітражні механізми. Після чого, на прикладі НАК «Нафтогаз України», звернутися до національного суду країни, в якій знаходяться активи рф, з проханням заарештувати їх, яке було задоволено, що є частиною стратегії «Нафтогазу» зістягнення компенсації за збитки, завдані захопленням активів компаній групи у Кримузгідно з рішенням арбітражу.
Необхідно розвивати питання Реєстру збитків, створення якого погоджено Комітетом міністрів Ради Європи та який можливий завдяки арешту і конфіскації суверенних коштів росії. Має бути створена можливість використання конфіскованих коштів рф на виплату компенсації, як у рамках такого реєстру, так само і в межах виконання рішень ЄСПЛ. Створення Реєстру збитків для України є значним міжнародним зусиллям і першим кроком до створення механізму, який забезпечить справедливість та компенсацію для України та її громадян.
3.2.Не варто забувати і необхідно продовжувати підтримувати одну з найбільш актуальних ідей у контексті вирішення не тільки кримського питання, а і всієї України та світу, – це створення міжнародного трибуналу, який міг би розслідувати злочини рф, скоєні під час окупації Криму. Трибунал міг би діяти за зразком Нюрнберзького процесу або Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії. Ініціатива трибуналу покликана доповнити роботу вже існуючих міжнародних судів.
Українська сторона має активно просувати ідею створення міжнародного трибуналу з метою притягнення до відповідальності винних у воєнних злочинах, злочинах проти людяності та геноциді на окупованих територіях, зокрема в Криму.
4.Співпраця з міжнародними організаціями. Посилення політики щодо деокупації Криму на основі міжнародних рішень та резолюцій. Впровадження більш активної участі України у міжнародних інституціях, таких як ООН, ОБСЄ, ЮНЕСКО, для підтримки резолюцій щодо невизнання анексії Криму та засудження порушень міжнародного права. Наприклад, участь України у Генеральній Асамблеї ООН у прийнятті резолюцій про ситуацію з правами людини в Криму.
5.Санкційний режим, як посилення міжнародного тиску на росію. Після анексії Криму США та Європейський Союз запровадили санкції проти росії, які стали розширюватись після повномасштабного вторгнення. Санкції охоплюють заборони на інвестиції, торговельні та фінансові обмеження, зокрема заборону на продаж сучасних технологій для енергетичного та військового сектору, які необхідно розширювати і надалі.
Також, варто продовжувати запровадження індивідуальних санкцій проти осіб, відповідальних за репресії в Криму. Це включає санкції проти російських чиновників, суддів та правоохоронців, причетних до порушень прав людини.
6.Військова міць, як інструмент стримування. Наразі існують два варіанти повернення окупованої території Криму під контроль України: дипломатичний та військовий.
6.1. Дипломатичний шлях повернення Криму був закріплений на міжнародному майданчику «Кримська платформа». Платформа була заснована у 2021 році, і її учасниками стали представники понад 40 країн та міжнародних організацій. Основна мета – повернення півострова дипломатичним шляхом через: міжнародний тиск на росію, залучення міжнародних судів, посилення присутності на міжнародних форумах, забезпечення прав і свобод кримчан.
6.2. Військовий варіант повернення Криму також обговорюється, як військовими так і дипломатами та посадовцями різних рівнів, хоча й вважається більш ризикованим та складним. Відновлення контролю над півостровом військовими діями може стати можливим лише за певних умов: висока боєготовність Збройних сил України, підтримка союзників, послаблення позицій росії.
Загалом, в українському уряді наголошують на тому, що обидва шляхи – дипломатичний і військовий – є паралельними варіантами, і обидва враховуються залежно від розвитку ситуації та позиції міжнародної спільноти.
Водночас, ключ до повернення Криму лежить у поєднанні дипломатичної роботи та військової потужності. Україні необхідно одночасно посилювати свою армію та розширювати міжнародну підтримку:
- сильні збройні сили створюють вагомий бар’єр для потенційного просування росії та утримують її від нових наступів, що забезпечує їй стратегічну перевагу й дає можливість відстоювати свої території;
- сильна міжнародна позиція дозволяє Україні заручитися підтримкою країн, які допомагають санкціями, військовою допомогою та іншими засобами тиску на росію.
Таким чином, військовий потенціал дає змогу Україні бути готовою до можливих військових сценаріїв, але саме дипломатія є тим важелем, який збільшує шанси на успіх у довгостроковій перспективі. Ефективне поєднання цих двох підходів створює ситуацію, за якої росія стикатиметься з постійними втратами та обмеженнями, що може примусити її шукати інші варіанти, зокрема вихід із Криму, його звільнення.
Кожен із запропонованих напрямів вимагає активної участі як української держави, так і міжнародної спільноти. Реінтеграція Криму можлива лише за умови тісної координації дій на всіх рівнях – дипломатичному, військовому, правовому, інформаційному та соціальному. Тільки комплексний підхід, що включає посилення санкційного тиску, інфомаційну підтримку кримців на окупованій території, мобілізацію зусиль спрямованих на документуванні злочині для міжнародної судової системи, дозволить Україні просуватися на шляху до деокупації Кримського півострова.
Еней ТЕСЛЯ, оглядач, юрист-аналітик для «Голос Криму»
Запис Кримське питання в міжнародних рішеннях: аналіз та шлях до реалізації в державній політиці спершу з'явиться на Голос Криму.
