Крим.Реалії проаналізували дані двох тисяч некрологів кримчанам, які воювали на боці Росії, зібраних на спеціальному сайті «ГРУЗ 200». Розповідаємо про те, з яких регіонів вони прибули в зону бойових дій, чим займалися раніше та як потрапили на фронт, за яких обставин загинули на війні проти України та як їх героїзують на Кримському півострові в межах російської державної політики та ідеології.
Географія, громадянство
Найбільше некрологів російським військовослужбовцям, як і раніше, припадає на Севастополь – 520 некрологів від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Із двох тисяч установлених редакцією загиблих більшість, імовірно, – громадяни України.
На цей момент українське громадянство встановлено у 564 осіб. Наприклад, некролог алуштинцю Олександру Куркуліну з’явився лише в березні 2026 року, але, найімовірніше, загинув він ще у травні 2022-го. Тоді його документи потрапили до рук українських військових. Ось його військовий квиток – вказана строкова служба у Збройних силах України у 2002-2003 роках. У 2014 році став кадровим російським військовим – пішов служити у 810-ту ОБрМП ЧФ РФ. У 2016 році служив у 126-й ОБрБО РФ, був звільнений, військова спеціальність – старший радіотелефоніст.
Російське громадянство в тих, хто жив у Криму і загинув як військовий РФ, встановлено у 130 випадках.
Контрактники. «Путін воює руками бідних»
Щонайменше 486 осіб із двох тисяч установлених загиблих пішли воювати за контрактом.
Наприклад, Руслан Раєвський із позивним «Перемога». Родом із Луганська, у 2010-му залишився жити в Криму – як український військовий, після строкової служби. У 2014-му перейшов на службу в армію РФ, служив до 2021 року. Але на війну пішов уже як контрактник. Був у ПВК «Вагнер», пізніше – у бригаді «Еспаньйола».
Убитий біля Часового Яру Донецької області в серпні 2025 року, тіло забрати не могли, вдова скаржилася, що їй не виплатили гроші. У Криму почали знімати сюжети про те, як вдова Раєвського з донькою тулиться у вагончику в Сімферополі, та збирати гроші на добудову будинку.
«Купили ділянку ми у 2015 році, а почали робити у 2020 році. І ось потихеньку зробили опалубку. Руслан усе робив сам, своїми руками, без чиєїсь допомоги», – розповідала Ольга Раєвська.
Нерідко в біографіях контрактників можна побачити, що перед відходом на війну в них були фінансові проблеми. Наприклад, Дмитро Подушко з Кіровського району, який воював у складі 810-ї ОБрМП РФ, у 2020 році взяв споживчу позику в кооперативі «Альфа-Ресурс» у розмірі 350 тисяч рублів і не повернув її вчасно. Кооператив вимагав борг через суд. Раніше на нього до суду подавав банк РНКБ.
Іван Антонов, який жив у Севастополі, не повертав кредит, був засуджений до виправних робіт за несплату аліментів. Під судами через кредити були ПавлаоМажуга, Зенур Садиков, Олександр Чеховець, Григорій Свінцицький, Леонід Іванов і багато інших загиблих на фронті російських військових, які раніше жили в Криму.
«Дві тисячі мертвих мільйонерів». Про що говорять нові дані у проєкті Крим.Реалії «ГРУЗ 200»
Кримчанин, публіцист, журналіст та український військовий Павло Казарін зазначає, що Росія воює переважно контрактниками, і багато хто з них – із соціальних низів.
«Це люди, які або заплуталися в боргах, або ніколи не мали великих грошей, або живуть десь у російській депресивній глибинці. І для них підписання контракту з Міністерством оборони РФ – це єдиний, можливо, спосіб розрахуватися з боргами або якось забезпечити свої сім’ї», – зазначає Павло Казарін.
Контрактники, які йдуть воювати лише заради грошей – таку соціальну картину спостерігають і в регіонах Росії. Аналітики незалежного видання «Медиазона» ведуть проєкт «Россия 200» – збирають та аналізують дані про загиблих військових у масштабах Росії та анексованого Криму.
«Путін воює руками бідних, тобто ця війна йде коштом крові бідних і руками бідних. І Кремль доклав максимум зусиль, щоб російське суспільство взагалі, в принципі, цих втрат не помічало, щоб ці втрати були якомога далі від великих населених центрів, від регіональних центрів, від столиці тим паче. Тому основний тягар вербування й основний тягар втрат ліг на найвіддаленіші населені пункти. Це видно у всьому, це видно і з мобілізації – тягар мобілізації також намагалися змістити в бік села», – розповідає військовий аналітик проєкту «Прощай оружие!» видання «Медиазона» Дмитро Трещанін.
Війна замість відбування терміну
Аналіз некрологів російським військовим із Кримського півострова, який ведуть Крим.Реалії, показує, що щонайменше десять відсотків загиблих – це в’язні.
До підписання контракту чимало з них відбували терміни за наркотики, крадіжки, пограбування. 28 осіб – засуджені за вбивство або замах на вбивство.
Серед загиблих кримчан є цілі династії. Наприклад, рецидивісти Володимир Забара та Михайло Забара – батько і син.
Батько, Володимир Забара, підписав контракт під час відбування терміну за наркотики, син – був під слідством за крадіжку. Обоє вбиті на війні з різницею у пів року.
Але засуджені – це не весь кримінальний бекграунд, який можна побачити в біографіях убитих військових РФ із Криму. Для сотень кримчан війна виявилася способом уникнути суду або отримати умовний термін. Серед похоронок чимало рецидивістів і тих, хто уклав контракт на військову службу, перебуваючи під слідством.
Євпаторієць Ервін Халілов був під судом разом із другом за звинуваченням у вбивстві молодої дівчини. У 2024 році тіло 23-річної Джессіки Кужної знайшли в лісі, слідство вийшло на підозрюваних.
«За даними слідства, під час конфлікту між дівчиною та одним із обвинувачених, останній почав її душити. Інший обвинувачений, побачивши це, придушив опір потерпілої та утримував її за ноги», – заявляла на початку судового розгляду справи старша помічниця прокурора підконтрольної Кремлю прокуратури Криму Дарія Бірюк.
Підозрюваний Володимир Багаєв визнав, що задушив дівчину. А Ервін Халілов провину визнав не повністю.
«Якщо Володимир Багаєв у всьому зізнався і вирішив співпрацювати зі слідством, то Ервін Халілов провину визнав лише частково, мабуть, розраховуючи, що йому вдасться уникнути максимального покарання за вбивство, скоєне групою осіб за попередньою змовою. Чоловікам загрожує до 20 років позбавлення волі», – розповідали тоді про перебіг судового розгляду ЗМІ Криму.
У справі про вбивство Джессіки Кужної все ще немає вироку. Ервін Халілов пішов із СІЗО на війну і був убитий 21 квітня 2025 року. Дані про загибель Халілова вдалося знайти завдяки дослідникам незалежного російського видання «Медиазона». Журналісти цього ЗМІ та волонтери ведуть статистику некрологів по всій Росії та окупованому Криму. У випадку Халілова допомогла витік даних із РАЦСів.
«У нас велика підмога була – це великий витік записів актів цивільного стану РАЦС. Він у нас дуже неповний. Ті люди, які нам його надали, займаються комерцією – продажем «пробиву». Чесно кажучи, і так наш запит був досить нахабним: «Дайте нам усіх чоловіків, хто загинув, хто помер із 24.02.2022, віком від 18 до 65 років, із позначенням місця загибелі на території «СВО» (так у РФ називають своє повномасштабне вторгнення в Україну – КР), скажімо так. І Крим, до речі, туди теж включений. І у нас вийшло понад 200 тисяч осіб, і це, очевидно, неповні дані. І це чиста бюрократія: бо далеко не всім загиблим, мабуть, вносять місце загибелі. Таким чином ми отримали прямо суперпідмогу, фактично сирі дані, тобто це дані за виписаними свідоцтвами про смерть», – розповідає військовий аналітик проєкту «Прощай оружие!» Дмитро Трещанін.
Серед некрологів військовим із кримінальною особистою історією є не лише ті, хто підписав контракт в ув’язненні.
Наприклад, Еней Тарасюк воював у складі 56-го десантно-штурмового полку російської армії. Тарасюк народився в Сакському районі, жив у Севастополі. 2021 року дістав умовний термін ув’язнення за пограбування із застосуванням насильства. Лікувався від алкоголізму, але втік із центру реабілітації та за клопотанням УФСВП замість умовного отримав реальний термін. У січні 2023 року, коли ще розглядалася апеляція, Еней Тарасюк уже був на фронті. До лютого 2025 року Тарасюк уже був убитий, найімовірніше, у Курській області, де воював 56-й десантно-штурмовий полк РФ у той період.
Серед некрологів із кримінальним відтінком є чимало тих, хто нещодавно звільнився, та рецидивістів, зазначають російські дослідники.
«Намагаються вербувати людей, у кого є і були проблеми із законом. Це не обов’язково в’язні, але це люди, у яких є судимості. Взагалі, в принципі, вони на виду, скажімо так, правоохоронних органів. Це люди із залежностями. Загалом, це люди «траблмейкери», скажімо так. Розрахунок тут дуже простий. Чим менше у людини соціальних зв’язків, чим більше вона своєму соціальному оточенню набридла, тим менше за нею сумуватимуть», – зазначає військовий аналітик проєкту «Прощай оружие!» видання «Медиазона» Дмитро Трещанін.
«Нехай звеличиться Росія, хай згинуть наші імена»: серед некрологів усе менше добровольців
Серед тих загиблих, у кого вдалося встановити, як вони потрапили на війну, найбільше контрактників. Потім – кадрові військові РФ, на третьому місці – в’язні.
Усе менше гине добровольців – тобто тих, хто пішов воювати за власним бажанням ще в період АТО або на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Якщо торік таких похоронок було 28, то у 2023–2024 роках некрологів добровольців фіксувалося до 70 на рік.
«Груз 200» до Сімферополя цього року – доброволець Ігор Георгієвський, онук колишнього ректора Кримського медуніверситету Сергія Георгієвського, чиїм ім’ям був названий виш. Розповідав, що мріяв навчатися в Голіцинському прикордонному інституті Росії, але через стан здоров’я не пройшов, став медиком, як батько і дід.
«У результаті буйних юнацьких розваг мені туди не світило: зір зіпсував в одній бійці, у кількох інших – верхні дихальні шляхи», – розповідав Георгієвський в одному з інтерв’ю про свою біографію.
Ігор Георгієвський був на проросійському мітингу під парламентом Криму 26 лютого 2014 року. «Татари нам добре напхали за комір», – так він відгукувався про ті події. Георгієвський отримав медаль «За захист Криму» від підконтрольної Кремлю влади Криму.
Воювати Георгієвський пішов також у 2014 році. Значився військовим лікарем, але казав, що займався не лише цим.
«Потрапив я в результаті спочатку взагалі в дивовижний підрозділ, який займався насамперед охороною перших осіб, а по-друге – всілякими будь-якими завданнями: що скажуть, те й робити. 11-й поверх (Донецької – ред.) обласної держадміністрації, Пушилін, Бородай і абсолютна кількість лідерів. Не те щоб я з усіма ними «обнімашкався», але Пушиліна і Бородая прикривав своїм пузом», – розповідав Георгієвський в інтерв’ю.
Убитий Георгієвський був нещодавно – 7 березня 2026 року біля Брилівки Херсонської області.
«Якщо не ми, то хто? Нехай звеличиться Росія, хай згинуть наші імена», – говорив Георгієвський про свою участь у війні.
Лідер за некрологами серед формувань – 810-та ОБрМП РФ
Інформація про те, в яких формуваннях воювали кримчани-військові РФ, установлюється складно, ці дані часто не вказані в некрологах і на меморіалах. Зі встановлених випадків за роки війни в лідерах залишається 810-та бригада морської піхоти РФ – 311 осіб.
«Протягом тижня ми кожного бійця навчили. Тобто він і кулеметник, він і гранатометник, він і стрілець, він і медик, він і моторист, сам усе особисто випробував», – розповідає про нинішню підготовку бійців бригади замполіт 810-ї ОБрМП РФ із позивним «Істина».
Короткий термін підготовки зараз у російській армії скрізь, каже військовий експерт Павло Нарожний.
Це найбазовіша підготовка із серії «як навчитися стріляти», «як носити форму», «як слухати накази командира», «що таке статут» Павло Нарожний
«Зараз на різних абсолютно напрямках ситуація абсолютно ідентична. Ті люди, які йдуть на фронт, вони отримують, у найкращому разі, один-два тижні підготовки. Це найбазовіша підготовка із серії «як навчитися стріляти», «як носити форму», «як слухати накази командира», «що таке статут». Про жодну спеціалізовану підготовку, формати керування дронами і все інше – артилерія, спеціалізована підготовка «танкіст», «артилерист» – такого і близько немає. Це готують стрільців найнижчого рівня. У нас законом закріплена підготовка – 55 діб на базову загальновійськову підготовку. І після цієї підготовки людина, яка потрапляє в бригаду вже бойову, вона ще там проходить злагодження, це зазвичай до двох тижнів», – каже Павло Нарожний.
До війни 810-та бригада морпіхів ЧФ вважалася елітною, туди прагнули потрапити служити з усієї Росії. За розмірами її довели вже до чисельності дивізії, Путін обіцяв переформатувати її на дивізію ще 2024 року, цього не сталося досі. Павло Нарожний нагадує, що морпіхів 810-ї ОБрМП РФ кидали на найгарячіші напрямки і, на його думку, це давно вже просто піхота, не особливо добре підготовлена.
Зараз вони – звичайна сіра маса, воюють вони зараз у Сумській області, виконують звичайні завдання звичайної піхоти Павло Нарожний
«У чому елітність була? У тому, що там була більшість людей – професійних військових, які все життя або значну частину життя провели в армії. А тих, кого мобілізовували, їх дуже добре готували. Вони від 3 до 6 місяців підготовку проходили, йшлося про бойові дії на узбережжі моря або форсування річок, інших водних перешкод. А зараз це звичайна піхота. Тобто вона нічим не відрізняється від інших підрозділів, ні про яку елітність, ні про яку підготовку… Наскільки я пам’ятаю, можна сказати так, що приблизно 6–8 разів особовий склад цієї бригади був «сточений» до такого кістяка – до офіцерів, до сержантського складу, їх перенабрали, нових брали, і ось зараз вони – звичайна сіра маса, воюють вони зараз у Сумській області, виконують звичайні завдання звичайної піхоти», – каже Павло Нарожний.
Останніми роками кримчани все частіше вирушають воювати у складі формувань армії РФ, які не базуються в Криму. Це мотострілецькі підрозділи, що дислокуються в окупованих Донецькій та Луганській областях, танкові полки, піхота флотів Росії.
Нині кримчани–військові РФ гинуть найчастіше в Донецькій області.
«У них є величезний дефіцит особового складу, і це не лише на Донеччині, на інших напрямках також. І внаслідок цього дефіциту вони зараз… У них є один, по суті, напрямок наступу – це Донеччина, а другий, я б сказав так, більш відволікаючий і стримуючий – це на Запоріжжі. На інших ділянках фронту бої також ідуть, але ці бої не можна розглядати як активізацію, як справді наступ», – зазначає військовий експерт Павло Нарожний.
Який рік кровопролитніший? Зниклі безвісти та вік
За весь період війни редакції Крим.Реалії вдалося знайти найбільшу кількість похоронок за 2024 рік. Але ці дані не остаточні. Зіставити цифри з реальними втратами складно. Багато даних стають відомими через роки завдяки нагородженням або меморіалізації.
На Кримському півострові спостерігається велика кількість зниклих безвісти. Щодо деяких зниклих безвісти вдається встановити факт загибелі завдяки реєстру спадкових справ Росії. Як, наприклад, знайшли Івана Хомченка із Севастополя з позивним «Вовк», якого розшукували родичі. Вони писали, що Хомченко «перебував на Херсонському напрямку (острови). Пішов на бойове завдання 06.03.2025, з 16.03.2025 статус безвісти зниклого». У реєстрі спадкових справ Росії дата 16 березня 2025 року і значиться датою смерті.
Аналітики видання «Медиазона» ведуть статистику всіх втрат армії РФ разом із виданням «Медуза» і зазначають, що в останні два роки частка зниклих безвісти значно збільшилася. За їхніми підрахунками, найкровопролитнішим був 2025 рік.
Ми бачимо за валом некрологів – 2025 рік був набагато кровопролитнішим за 2024-й Дмитро Трещанін
«Де-факто ми зараз серйозно підраховуємо втрати з 2024 року – у 2026-му ми підраховуємо втрати 2024-го. По 2025 року у нас є лише часткова, я б не сказав уривчаста інформація, але все-таки часткова інформація. І тут треба розуміти, що ми бачимо за валом некрологів – 2025 рік був набагато кровопролитнішим за 2024-й. І на 2024 рік ми вже нарахували, я зараз по пам’яті скажу, ну щось понад 80 тисяч загиблих. При цьому у нас був прогноз 100 тисяч у 2024 році, ну якби наш розрахунок був, що ми нарахуємо в результаті 100 [тисяч], але, найімовірніше, ми в цьому сенсі були занадто консервативними і, скоріш за все, буде більше 100 [тисяч] у 2024-му. У 2025 році – я просто ну не можу собі уявити. І якщо навіть брати наші ось найстаріші методики, як ми вважали, що ми бачимо приблизно кожен другий некролог, то 1,8 у нас був коефіцієнт, то візьміть 206 тисяч і ось давайте перемножимо на два», – каже військовий аналітик проєкту «Прощай оружие!» Дмитро Трещанін.
Серед двох тисяч некрологів майже 500 – чоловіки 1960–70-х років народження.
«Якщо порівнювати, скажімо, навіть із 2022 роком, то у 2022 році, якщо говорити дуже обережно, середній вік піхоти, яка воювала, був десь 30–35 років. Зараз це стабільно 50–55. Тобто в армію йдуть ті, у кого вже немає жодних шансів, хто втратив віру в людство, хто не може знайти роботу, хто не може знайти себе в сучасному суспільстві», – зазначає військовий експерт Павло Нарожний.
Героїзація загиблих, засуджених за вбивства
Загиблих військових РФ у Криму активно героїзують. Постійно з’являються все нові й нові іменні парти у школах, алеї пам’яті. Відкривають нові та роблять масштабнішими старі меморіальні дошки.
На пам’ятних дошках і в більшості похоронок про судимості загиблих не пишуть. Наприклад, про Сергія Індюкова із селища Леніного в некролозі значиться, що він доброволець і «проста, добра людина». При тому що 2022 року Індюков був засуджений майже на 8 років за вбивство жінки, з якою жив і яку, за матеріалами суду, систематично бив і раніше.
Денис Земський із Бахчисарайського району 2024 року забив до смерті чоловіка, з яким випивав. Судовий розгляд був припинений у зв’язку зі смертю Земського. У некролозі про Земського містяться такі слова: «Був турботливим сином, братом і вірним другом, готовим прийти на допомогу в скрутну хвилину».
Загиблі у Криму
Засекречена категорія загиблих – убиті внаслідок атак Сил оборони України на військові об’єкти в Криму.
Наприклад, Руслан Саттаров із Красногвардійського району був кадровим російським військовим, служив на запасному командному пункті 31-ї дивізії ППО Росії. І навіть при відкритті меморіальної дошки не озвучувалося, що загинув під час ракетного удару по командному пункту в Юхариній балці Севастополя. Називається тільки дата загибелі.
«Прослужив у місті Севастополі 13 років. Служив чесно і гідно. Але 4 січня 2024 року Саттаров Руслан Русланович загинув на бойовому посту», – говорили на відкритті меморіальної дошки Саттарову.
За даними телеграм-каналу «Крымский ветер», загиблих від «прильоту» по командному пункту в Юхариній балці може бути щонайменше 13. За даними телеграм-каналу «Кремлевская табакерка», цього дня в Криму загинуло 23 російських військових, але на двох об’єктах. Раніше Крим.Реалії ідентифікували сімох убитих у Юхариній балці, Саттаров став восьмим.
Росія боїться мобілізації?
З березня 2026 року російська влада Криму збільшила регіональну виплату й обіцяє охочим воювати 1 мільйон 200 тисяч рублів.
Росія лише купує собі військовослужбовців, і загальний цінник цього процесу за 4 роки війни сягнув десь, можливо, кількох трильйонів рублів Павло Казарін
Після часткової мобілізації 2022 року, яка призвела до еміграції двох мільйонів людей із Росії, Кремль проводить лише точкову мобілізацію, бо боїться соціальних наслідків загальної, вважає журналіст і український військовий Павло Казарін.
«Відтоді Росія лише купує собі військовослужбовців, і загальний цінник цього процесу за 4 роки війни сягнув десь, можливо, кількох трильйонів рублів. Тобто, якби Росія вдалася до мобілізації, вона змогла б заощадити таку суму грошей, яку можна порівняти із загальним дефіцитом російського бюджету. Але вона цього не робить. Саме через страх соціальних наслідків. П’ятитижнева мобілізація у вересні 2022 року настільки налякала і російське суспільство, і російську владу, що вона вирішила цей експеримент не повторювати, навіть якщо ця стратегія передбачає, що їй доведеться переплачувати за подальше ведення війни», – зазначає він.
Павло Казарін вважає, що якщо Росія відчує грошовий дефіцит настільки, що змушена буде оголосити загальну мобілізацію, це може призвести не лише до відтоку населення, а й до втрати управління країною.
«Я думаю, що початок примусової мобілізації в Росії якраз лякає державу і керівництво Кремля потенційною адміністративною дисфункцією. Ви знаєте, державу руйнує не те, що ви віддаєте поганий наказ, а те, що ви віддаєте наказ, а він не виконується. Я думаю, що там є страх перед тим, що настільки складний процес, як примусова мобілізація, адміністративний апарат може просто провалити. А це для будь-якої авторитарної держави якраз і є свідченням адміністративної дисфункції. А продемонструвати власну адміністративну дисфункцію – це фактично означає визнати свою нездатність і далі організовувати управління територіями, які ти називаєш країною», – каже Павло Казарін.
Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
