Український прапор майорить на окупованій російськими військами Кінбурнській косі на Миколаївщині. Сили оборони півдня України змусили російські війська відступити із займаних позицій. Армія РФ евакуйовує особовий склад. Наприкінці червня українські соцмережі вибухають новиною: армія РФ тікає з Кінбурнської коси. Що ж насправді там відбувається? Куди відійшла російська армія? Які унікальні спецоперації проводять там Збройні сили України? Про все це, а також про те, як до захисту Одеси залучають цивільне населення і чому зараз розпочали будівництво кругової лінії оборони, Крим.Реалії розпитали командира Оперативно-тактичного угруповання «Одеса» ЗСУ Дениса Носікова.
Полковник Денис Носіков – один із командирів, які розробляють операції ЗСУ на півдні України. Він відповідає за смугу української оборони по всьому узбережжю Чорного моря: від Вилкового до кордону з тимчасово окупованим Росією Придністров’ям, а також за частину Миколаївської області до Дніпровсько-Бузького лиману та Кінбурнського півострова.
Українські військові встановили прапор України на Кінбурнському півострові за допомогою дрона. Фізично війська Сил оборони на косі не присутні, однак півострів перебуває під їхнім повним вогневим контролем, каже командир Оперативно-тактичного угруповання «Одеса» Денис Носіков.
Сили оборони України зараз повністю домінують, а противник перебуває в глибокій обороні
«Нині там зосереджений переважно 337-й окремий штурмовий полк. Втім, штурмовим він лише називається, адже про жодні штурми взагалі не йдеться. Якщо коротко, Сили оборони України зараз повністю домінують, а противник перебуває в глибокій обороні. Наприклад, штурмові роти цього полку зараз називаються підрозділами КТ – контролю території», – роз'яснює ситуацію Денис Носіков.
Деталі спецоперації командир не розголошує. Він лише зазначає, що у взаємодії з іншими підрозділами вони завдали низки артилерійських та авіаційних ударів по позиціях російських сил на Кінбурнській косі. Порушення логістики та втрати змусили армію РФ відійти з північних і західних ділянок коси вглиб Кінбурнського півострова. Через проблеми з постачанням боєприпасів, продовольства та пального українські військові фіксують масові спроби дезертирства і втечі з позицій російських військових.
«Вони намагаються використовувати будь-які можливості – наприклад, погодні умови. Буквально позавчора намагалися завезти 8 одиниць автомобільної техніки, хоч якось заховати їх і щось привезти. Усі 8 одиниць були знищені. Ми постійно фіксуємо випадки – причому масові, – коли вони звідти тікають: боєприпаси, продукти та воду їм не підвозять, вогневе ураження триває безперервно, вони переходять з однієї нори в іншу і постійно бачать загибель побратимів. Увесь цей хаос у радіоефірі ми чудово чуємо й бачимо. Через регулярне мінування логістичних шляхів – зокрема протипіхотними мінно-вибуховими засобами – втекти їм вдається не завжди. Тож для них це повноцінна територія-пастка», – пояснює командир.
За радіоперехопленнями українські військові фіксують, що російські солдати намагаються залишити свої позиції через відсутність як боєприпасів, так і продовольства.
У росіян постійна паніка, постійні команди сидіти, нікуди не бігти і тримати позиції
Однак російське командування віддає накази за будь-яку ціну залишатися на місцях.
«У росіян постійна паніка, постійні команди сидіти, нікуди не бігти і тримати позиції. Адже у нас працює не тільки артилерія чи безпілотники. Ми дуже часто висаджуємо з БЕКів (безекіпажні катери – ред.) НРК (наземний роботизований комплекс – ред.), які там пересуваються. Є, наприклад, лісосмуга, де з повітря працювати дуже важко. У такий бліндаж може заїхати НРК – і після вибуху від конструкції залишається лише колоддя», – каже Денис Носіков.
«Ми очеретяні коти». Як українські морпіхи тіснять росіян на дніпровських островах
Уперше у світовій історії воєн саме на Кінбурнську косу українські військові доправили за допомогою морського дрона наземний роботизований комплекс, який дистанційно вів бій. Такі технології використовують, за словами командира, насамперед для збереження життів особового складу, адже берегова лінія та територія коси заміновані.
«З урахуванням тотального мінування наші НРК дістаються туди на БЕКах, висаджуються і виконують завдання. Для противника це додатковий чинник паніки: іде мінування, рядовий солдат нічого не розуміє і його знищують. Те саме відбувається і з їхніми розрахунками ПТРК, які мають чинити протидію», – розповідає командир.
На Кінбурнській косі зараз зосереджено понад дві з половиною тисячі російських військових. Вони базуються здебільшого у лісистій місцевості, а також у населених пунктах Покровське, Василівка та Покровка, де багато підвалів, різних укриттів і бліндажів.
«Вони розподілені плюс-мінус по всій території Кінбурнської коси – у різних укриттях і бліндажах. Ми щодоби знищуємо близько 20 бліндажів із живою силою противника. Скільки там взагалі знищено окупантів, порахувати на 100% ми не можемо, адже крім авіації та артилерії працюють абсолютно всі компоненти, але це дуже великі втрати», – каже полковник Носіков.
Армія РФ на Кінбурнській косі опинилася у пастці, додає командир. Туди російські війська підтягують резерви з Оріхівського та Мелітопольського напрямків, які щоразу знищують Сили оборони України. Однак, попри втрати, противник намагається втриматися на косі: півострів має стратегічне значення для російської армії, адже звідти можна обстрілювати південне узбережжя Миколаївської області. Крім того, це ключ до контролю над Дніпровсько-Бузьким лиманом і, головне, можливість для ЗСУ ще ближче підійти до окупованого Криму.
Втрата коси відкриє нам рух уперед, і тоді з Кримом для них розпочнеться дуже важка історія
«Їм ніхто не дозволить відійти – ні далі, ні праворуч, ні ліворуч. Це ж вихід на Херсонську область. Там зовсім невелика відстань: і до Херсонщини, і в напрямку Криму – усього 40-50 кілометрів. Будь-які БпЛА середньої дальності звідти вже дістають – і до логістики, і до інших об'єктів на окупованих територіях. Тобто за рахунок відносно недорогих безпілотників звідти можна працювати дуже ефективно. Тому вони й триматимуться за будь-яку ціну: втрата коси відкриє нам рух уперед, і тоді з Кримом для них розпочнеться дуже важка історія», – пояснює командир.
Кінбурнська коса відкриває шлях до Криму – рідного дому Дениса Носікова. Командир народився в Красногвардійському та виріс у Керчі. Востаннє у Криму, як згадує Денис, він був ще до 2014 року.
«Я ще школярем дуже активно вивчав Крим: облазив усі гори – і Роман-Кош, і решту вершин, досконально знаю всю його історію. Знаєте, у Криму ж були свої ендеміки – особливі кримські руді вовки. Їх давно вже немає, але вони були унікальні. Крим – це моя батьківщина, я там знаю буквально кожен куточок», – згадує Денис Носіков.
Ще з дитинства, за словами військового, він пам'ятає, наскільки відчутною була присутність Росії в Криму, як РФ уже тоді грала на почуттях кримчан і поширювала свою пропаганду.
Росія була присутня в Криму потужно і безперервно, я це пам'ятаю з самого дитинства
«Ой, дуже важка тема. До нас у школу навіть Лужков приїжджав – його тоді там усі зустрічали. Якщо взяти питання Севастополя, кримчани все розуміють: Росія працювала на контрасті. Було видно, в яких умовах служили і жили наші моряки, а в яких – російські: у тих постійно були високі зарплати, краще забезпечення. Вся ця пропаганда будувалася на тому, що чимало людей банально по-людськи хотіли жити так само. Вони ж служили поруч: одні – більш забезпечені та заможні, а інші – у значно скромніших умовах. Тож Росія була присутня в Криму потужно і безперервно, я це пам'ятаю з самого дитинства», – розповідає Носіков.
Боєць із позивним «Крим»: «Росія боротиметься за Крим дуже сильно, це її діамант у короні»
Після закінчення школи Денис Носіков вступив до Харківського авіаційного університету, а потім працював у правоохоронних органах. Під час Антитерористичної операції у складі спецпідрозділу «Фантом» податкової міліції Державної фіскальної служби України він виконував завдання на Донбасі.
За словами командира, після окупації Криму він розірвав зв'язок з усіма, хто там залишився. Частина його друзів підтримала анексію, однак з часом вони розчарувалися у своєму виборі.
«На жаль, більшість кримчан і моїх знайомих зокрема спочатку дійсно дуже раділи тому, що відбувалося. Але через рік плюс-мінус більшість із цих людей глибоко пошкодували про свій вибір. Коли туди почали масово приїжджати росіяни, усім дуже швидко стало зрозуміло те, чого ніколи не було за України, – поділ на сорти, знаєте: перший сорт, другий сорт. Склалася така атмосфера, що приїжджі росіяни – це перший сорт, а кримчани – якийсь другий. Майже всі мої колишні друзі та знайомі, які підтримували тоді Росію, – у них ніби наркотик закінчився, усі перестали це робити. І дуже хотіли, щоб Україна повернулася, от і все. Не працює закон, не працює правоохоронна та судова системи – взагалі жодна система не працює. Все, ти ніхто», – каже військовий.
На початку повномасштабного вторгнення Денис Носіков добровільно пішов на фронт і захищав Київ. А вже у липні 2022 року виконував завдання на Харківському напрямку поблизу села Дементіївка, де брав участь у контрнаступі. Спочатку Дениса призначили головним сержантом роти, а згодом – виконувачем обов'язків командира роти.
«Ми виконували бойове завдання поблизу населеного пункту Дементіївка – дуже важка історія там була. З перебігом часу все ще сильніше ускладнилося: з різних причин змінювалося керівництво батальйону. Зрештою, коли все колишнє керівництво нашого батальйону пішло з посад, мене призначили заступником начальника штабу», – каже Носіков.
Підрозділи 242-го окремого батальйону ТрО, яким він згодом командував, виконували завдання у Бахмуті та під Кліщіївкою Донецької області.
«Найважче – це втрати, як і для будь-якої людини. Нормальний командир будь-якого рівня все одно живе життям своїх військовослужбовців. Постійні доповіді, підтримка родин наших загиблих і зниклих безвісти… Ми регулярно самі об'їжджаємо всі свої підрозділи», – розповідає командир.
«Обходимо ППО майже без втрат». Як українські дрони «Зозуля» атакують військові об'єкти в Криму
В Одесі Денис Носіков працює вже майже два роки. У серпні 2025-го його призначили начальником Регіонального управління Сил ТрО «Південь», а з жовтня того ж року – командиром Оперативно-тактичного угруповання «Одеса». Крім бойової роботи, за його словами, вони зводять фортифікації та розбудовують кругову оборону узбережжя, залучаючи до захисту міста та області цивільних. Як результат – навіть російські пропагандисти почали відмовлятися від своєї колишньої риторики.
Для російських пропагандистів Одеса більше не «русскій город»
«Десь тижні три тому в ефірах у цих Соловйових та інших подібних товаришів Одеса перестала бути «російським містом». Це результат тієї великої роботи, яку ми проводимо. Адже справа не лише в Кінбурнському напрямку: ми зводимо фортифікаційні споруди, будуємо кругову оборону. Навіщо ми це робимо? Це питання профілактики: нам потрібно, щоб ворог бачив, що відбувається, і взагалі відмовився від своїх намірів. У нас тут залишають посади деякі проросійські діячі, які перебували на своїх місцях дуже багато років, відбувається багато інших процесів. Це велика, системна, комбінована робота. І як результат – для російських пропагандистів Одеса більше ніякий не «русскій город», – пояснює Денис Носіков.
Цивільних залучають до різних завдань: вчать керувати дронами і тренують на своїх полігонах. Створення добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ) прямо передбачене законодавством України.
«Ми задіюємо їх в екіпажах FPV-перехоплювачів. Дуже багато цивільних – членів ДФТГ із різних громад – виконують ці завдання. Плюс це підготовка на випадок, якщо ворог усе ж наважиться на висадку десанту та спробу захопити Одеську область. Це наш великий додатковий резерв – навчені люди, які готові одразу стати до строю. Йдеться про тисячі людей», – каже командир ОТУ «Одеса».
Щодоби Одесу та область атакують до пів сотні «шахедів», які армія РФ запускає з окупованого Криму та Херсонської області. По них Сили оборони працюють не лише з суші, а й з моря, щоб збивати безпілотники ще на підльоті до міста.
Мене можна із зав'язаними очима привезти в якийсь приморський населений пункт – і я чітко скажу, що ми біля моря
«У середньому десь 85% плюс-мінус ми знищуємо. Розумієте, людям це важко пояснювати: якщо з 50 «шахедів» хоча б один, не дай боже, прилетить у якийсь будинок, то для людей уся ця робота здається марною. На жаль, люди є люди, і говорити про ці речі важко – тема дуже чутлива і навіть невдячна. Ми масово переучуємо фахівців на FPV-перехоплювачі та нарощуємо кількість таких екіпажів. Захист неба ешелонований – створено кілька ешелонів, засоби комбінуються, і в цьому задіяні абсолютно всі компоненти Сил оборони», – пояснює командир.
Одеса нагадує Денису Носікову рідний Крим: та сама атмосфера та особливий запах моря, який, за його словами, не сплутати ні з чим.
«Мене можна із зав'язаними очима привезти в якийсь приморський населений пункт – і я чітко скажу, що ми біля моря. Цей запах ні з чим не порівняти. Найбільше я зараз хочу і сподіваюся, коли настане час, банально приїхати у свій дворик, де виріс, і просто там посидіти. Це особливі місця – місця дитинства», – зізнається Носіков.
«Максимальний ривок – до Криму, мінімальний – до Скадовська»
ВМС ЗСУ заявили про знищення російських військових об'єктів на Кінбурнській косі
Армія РФ збільшила свою присутність на Кінбурнській косі – ЗСУ
Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
