«Депортація без вироку». Чому справа про геноцид кримських татар не дійшла до суду?

3

18 травня в Україні відзначають 82-і роковини депортації кримськотатарського народу. Офіційною підставою для цього стала таємна постанова радянської влади, в якій кримських татар звинувачували в нібито масовій зраді й співпраці з гітлерівськими військами під час окупації Криму в роки Другої світової війни.

Чи продовжують досі збирати свідчення очевидців депортації та їхніх родин? Чи важливо, щоб країни світу офіційно визнавали депортацію геноцидом? Що спільного у тогочасній політиці радянської влади та сьогоднішній політиці щодо кримських татар з боку російської окупаційної влади?

Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії ведуча Олена Бадюк поговорила з Ескендером Барієвим, головою правління Кримськотатарського ресурсного центру і членом Меджлісу кримськотатарського народу, та Алімом Алієвим, заступником генерального директора Українського інституту, журналістом і правозахисником.

Верховна Рада України ухвалила звернення до міжнародної спільноти про вшанування пам’яті жертв геноциду корінного кримськотатарського народу
Верховна Рада України ухвалила звернення до міжнародної спільноти про вшанування пам’яті жертв геноциду корінного кримськотатарського народу

В Україні депортацію 1944 року визнано актом геноциду. Також це офіційно підтримали парламенти Латвії, Литви, Канади, Польщі, Естонії, Чехії та Нідерландів. Крім того, депортацію кримськотатарського народу засудив і парламент Люксембургу.

Підконтрольна Росії влада Криму називає 18 травня Днем пам’яті жертв депортації народів Криму, маючи на увазі кримських татар, греків, болгар, вірмен, італійців та німців, які тоді мешкали на Кримському півострові. Втім, кримськотатарські історики не погоджуються з таким узагальненням.

Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя під час кримінального провадження дала юридичну оцінку діям радянської влади. Під час розслідування встановили факт вчинення геноциду – злочину проти людяності, який не має строку давності, а також встановили осіб, причетних до його вчинення.

Крім вищого керівництва Радянського Союзу – Сталіна та Берії, прокуратура Криму повідомила про підозри і керівникам нижчої ланки – від наркомів до начальників семи оперативних секторів, які брали безпосередню участь у депортації кримськотатарського народу.

За даними прокуратури, депортація призвела до загибелі понад 50 тисяч людей лише протягом перших двох років виселення, що склало понад 25% від загальної чисельності кримськотатарського народу. Непрямі демографічні втрати склали 80% усього народу.

Втім, із часом розслідування зупинили. Прокуратура пояснила: справу складно передати до суду через брак документів з інших країн, де розселяли депортованих, і через те, що основні фігуранти справи вже померли. Тому повноцінний судовий процес не мав би перспектив.

Представники кримськотатарського народу впевнені – у справі не можна ставити крапку, і має бути судове рішення про визнання депортації геноцидом.

Плакат на «шторм» у соціальних мережах до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу
Плакат на «шторм» у соціальних мережах до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Курултай кримськотатарського народу ще 2005 року визнав депортацію 18 травня 1944 року геноцидом. Але крім політичного визнання, необхідне юридичне рішення, каже голова Кримськотатарського ресурсного центру Ескендер Барієв. Тим паче, експерти КРЦ підготували юридичне обґрунтування того, що депортація 1944 року та анексія Криму 2014 року – це один незавершений процес. Справу Прокуратура АРК відкрила у грудні 2015 року. КРЦ активно допомагав, збираючи свідчення очевидців та жертв депортації.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

«Ми справді з Криму привозили людей до слідчого судді, і всі ці матеріали є, вони зафіксовані, у процесуальному сенсі чинні донині», – розповів Ескендер Барієв в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Коли ми говоримо про депортацію як про злочин, як про геноцид, тут ідеться ще й про наступні 45 років після депортації Ескендер Барієв

На його думку, злочин радянської влади не закінчився лише виселенням у малопридатні для життя регіони Узбекистану, Сибіру та Уралу. Він тривав і після того.

«Коли ми говоримо про депортацію як про злочин, як про геноцид, тут ідеться ще й про наступні 45 років після депортації. Тобто, коли ми говоримо про спецпоселення до 1956 року, коли ми говоримо про заборону взагалі такої етнічної групи чи такого народу, як кримські татари, у переліку народів СРСР, коли ми говоримо про заборону кримськотатарської мови, освіти кримськотатарською мовою та можливості повернення на батьківщину», – каже Ескендер Барієв.

Жалобний мітинг у пам’ять про жертв депортації кримськотатарського народу, фотоколаж
Жалобний мітинг у пам’ять про жертв депортації кримськотатарського народу, фотоколаж

«Крім того, ми говоримо про те, що, якщо розслідувати, то потрібно порушувати й питання вторинної депортації. Коли люди намагалися повертатися на батьківщину у 60–70-х роках, багато кримських татар зазнали вторинної депортації», – додав Барієв.

Усі ці факти дозволяють довести кримінальну справу до кінця, вважає він.

Сьогодні матеріалів достатньо для того, щоб було судове рішення про визнання депортації геноцидом Ескендер Барієв

«Тут можуть бути додаткові експертизи, додатковий збір інформації, архівних документів тощо. Але коли ми говоримо про завершення цього процесу, якраз наші юристи-адвокати чітко кажуть про те, що сьогодні матеріалів достатньо для того, щоб було судове рішення про визнання депортації геноцидом. І тому зараз ми намагаємося співпрацювати з Прокуратурою Автономної Республіки Крим для того, щоб довести цю справу до кінця», – розповів Барієв.

Верховна Рада цьогоріч ухвалила звернення до урядів і парламентів іноземних держав та міжнародних організацій щодо вшанування пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу та консолідації зусиль для реагування і припинення відповідних порушень прав людини Росією зараз на окупованих територіях України. Судове визнання дасть для цього ґрунтовні аргументи, зазначає Барієв.

Виставка «Не засудили вчора – повторюється сьогодні» у Верховній Раді України, створена Кримськотатарським Ресурсним Центром за підтримки Меджлісу кримськотатарського народу, 12 травня 2026 року БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

«Не засудили вчора – повторюється сьогодні»: у Верховній Раді відкрилася виставка про геноцид кримськотатарського народу

Про важливість таких міжнародних визнань говорить Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту, журналіст і правозахисник. У нього, як у кожного кримського татарина, є своя трагічна історія, пов’язана з депортацією. Його бабуся була депортована із села Буюк К'аралез (нині Красний Мак, Бахчисарайський район). Її вивезли в Узбекистан, розповідає Алім, у селище Зангіата.

Алім Алієв
Алім Алієв

Ми називаємо цей геноцид «сюрґюнлік» – кримськотатарською саме так це звучить Алім Алієв

«Це голодний степ фактично на весь цей період. Вони їхали майже три тижні, їх поселили в бараки, де раніше жили ув’язнені, а потім туди поселили всіх кримських татар і створили фактично такі комендантські умови, де щодня кримські татари мали ходити й відмічатися. Люди помирали від тифу, помирали від інших хвороб, помирали від голоду, тому що умови, в яких жили кримські татари, були абсолютно нелюдськими», – розповів Алім Алієв.

Внаслідок такої радянської політики кримські татари втратили не лише половину свого народу, а й частину своєї культури і частину своєї ідентичності, каже правозахисник.

«Тому ми називаємо цей геноцид «сюрґюнлік» – кримськотатарською саме так це звучить. І саме це слово я чув від своєї бабусі, від інших родичів та їхніх близьких друзів з дитинства», – зазначив Алім Алієв.

Фотовиставка «Обличчя депортації», Київ, 2019 року
Фотовиставка «Обличчя депортації», Київ, 2019 року

Геноцид, який не був засуджений іншими країнами, потім призводить до подібних геноцидів Алім Алієв

Алієв зазначає – звернення до світової спільноти необхідне не лише для визнання геноциду як факту. Це ще й можливість запобігти повторенню злочину.

«Ми звертаємося як українська держава, як кримські татари до міжнародної спільноти не просто для того, щоб щось визнати, а це важливий трек повернення справедливості, відновлення справедливості, і це важливий трек щодо міжнародного права, тому що геноцид, який не був засуджений іншими країнами, потім призводить до подібних геноцидів, до подібних трагедій», – каже Алім Алієв.

Кадр із фільму «Хайтарма»
Кадр із фільму «Хайтарма»

Спецоперація радянського режиму зі звільнення Кримського півострова від корінного населення розпочалася 18 травня 1944 року. Як зазначає Український інститут національної пам’яті, особовий склад НКВС, залучений до цього, відзначався жорстокістю та насильством. Найчастіше кримським татарам не пояснювали, що відбувається, куди саме їх везуть, а на збори давали не більше 15 хвилин. Таким чином, вони покинули свої домівки, будучи зовсім не готовими ні до тривалої та виснажливої дороги, ні до облаштування на чужині.

Близько 200 тисяч дорослих і дітей за три дні завантажили у вагони та депортували. І вже 20 травня 1944 року до Москви відзвітували про так зване «очищення» Криму від кримських татар. У середньому виснажливий шлях тривав два-три тижні. В дорозі, у тисняві, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло до 8 тисяч людей.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

Предыдущая статьяСьогодні 82-і роковини сталінської депортації кримських татар – Україна та світ вшановують пам’ять жертв геноциду
Следующая статьяРоберт Гейтс назвал главную ошибку в войне Израиля и США против Ирана