Реалізація агресивної політики Російської Федерації проти України була б неможлива, якби Україна змогла залишити за собою ядерний статус держави або мати дієві гарантії територіальної цілісності та безпеки після відмови та передачі величезного ядерного потенціалу успадкованого від Радянського Союзу. З огляду на процес розвитку подій після проголошення відновлення державності України в 1991 році, видається, що зберегти ядерні боєприпаси та їх носії Україні після розпаду СРСР було надто складно.
Стратегічне ядерне озброєння вимагало можливості його обслуговування в Україні, але всі регламентні та спеціалізовані підприємства знаходилися виключно на території Росії, що очевидно планувалося Москвою завчасно на випадок якихось надзвичайних подій. Тож Україна реально могла боротися за залишення за собою тільки частини тактичних ядерних боєприпасів. Та Москва діяла на упередження і змогла вивезти з України увесь їх запас до середини 1992 року. А це було неймовірних 3-4 тисячі боєзарядів.
Спецоперація з відбирання ядерної зброї
Кремлем були максимально використання агенти політичного впливу в Україні, які були прихованими співробітниками КДБ з тим, щоб поширити в українському суспільстві наративи корисності без’ядерного статусу у випадку отримання незалежності. Тому навіть у Декларації про державний суверенітет від 17 липня 1990 року вже цей момент був прописаний начебто як благо для українського народу. Московські спецслужби наперед готувалися до можливості проголошення державної незалежності України, тож діяли максимально ефективно на користь Кремля і на шкоду українським інтересам.
Без сумніву спецоперації з відбирання ядерної зброї від України почалися ще з кінця 1990 року. З розпадом СРСР наприкінці 1991 р. Москва про лобіювала укладання угоди про спільні заходи щодо ядерної зброї, коли Україна, Білорусь та Казахстан мали вивести усю тактичну ядерну зброю до РФ до 1 липня 1992 року. США, Великобританія та Франція схвально віднеслися до такого рішення.
Як результат – в середині 1992 року Україна не тільки втратила всю тактичну ядерну зброю, але і повністю її передала російській стороні. Москва змогла також без ускладнень забрати всю ядерну зброю від Білорусі та Казахстану. Це відразу гарантувало Росії найвищу статусність у міжнародних відносинах, привласнення місця СРСР у Раді Безпеки ООН без спротиву інших постійних членів РБ, можливість вибудови зовнішньої політики з урахуванням впливу ядерної компоненти та максимальним забезпеченням інтересів Кремля.
Після захоплення усієї тактичної ядерної зброї Москва приступила до другої ще більш важливішої фази – відбирання від України стратегічного ядерного озброєння. Тут Кремлю знову повністю підігравали інші члени ядерного клубу, вважаючи за краще, щоб стратегічна ядерна зброя колишнього СРСР перебувала в одних руках і була в зоні повної відповідальності Росії. Тому у України взагалі було дуже мало шансів затримати стратегічну ядерну зброю. Слабкий опір Києва переламали спільними зусиллями Вашингтон, Москва Лондон і Париж.
Розпад СРСР призвів до необхідності розділити близько 30 тисяч ядерних боєголовок, якими володіла радянська армія. На території України було зосереджено 15% світового потенціалу ядерної зброї, перебувало 176 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), з яких 130 SS-19 і 46 SS-24, що мали 1240 боєголовки, понад 1,5 тисячі ядерних боєзарядів для стратегічної зброї. При чому головною ударною силою були твердопаливні МБР SS-24 кожна з яких несла по десять боєголовок кожна, з дальністю польоту понад 10 тисяч кілометрів. Україна також мала 44 стратегічних бомбардувальників Ту-160 та Ту-95, близько 600 крилатих ракет Х-55. Це був третій за розмірами ядерний арсенал у світі після Росії та США.
У свій час Україна відігравала величезну роль у виробництві ядерної зброї Радянського Союзу. Активно працювали Київський інститут ядерних досліджень, Харківський фізико-технічний інститут, конструкторське бюро «Південне» та завод «Південмаш» у Дніпропетровську, які конструювали та виготовляли носії ядерних зарядів. Також використовувалися уранові родовища у Первомайську та Жовтих Водах. Така кількість ядерної зброї в України дуже хвилювала США, які перед розпадом СРСР в липні 1991 року підписали з Радянським Союзом договір про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь.
Договори, домовленості, гарантії, Будапештський меморандум, які підштовхнули РФ до війни з Україною
У листопаді 1993 р. Верховна Рада України проголосувала за ратифікацію Договору про стратегічні наступальні озброєння, але визначила 13 додаткових умов, що включали гарантії безпеки, фінансової допомоги для утилізації, компенсації за вже відправлену до Росії тактичну ядерну зброю, а також визнання того, що тільки 36% пускових установок і 42% боєголовок на українській території мають бути ліквідованими. У Києві планували залишити частину ядерної зброї. Але це викликало величезну бурю невдоволення у Вашингтоні, Москві, Лондоні та Брюсселі.
Українське політичне керівництво зазнало надзвичайно потужного пресингу з боку країн НАТО, особливо США. При цьому Росія здійснювала не менший тиск з іншого боку. Як результат, у грудні 1993 р. розпочалися переговори, і відповідно до досягнутих домовленостей Україна відмовлялася від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, фінансової допомоги, а також затвердження графіка виведення ядерної зброї та її носіїв. Паралельно, українські парламентарі розпочали процедуру ратифікації документу щодо приєднання України до ДНЯЗ, що було зроблено у листопаді 1994 року. Україна приєдналася до Договору з нерозповсюдження ядерної зброї як без’ядерна держава та передала свої ядерні боєголовки до Росії для ліквідації, і у 1996 році остаточно стала без’ядерною. Пізніше стало відомо, що всі відправлені до Росії боєголовки Москва не знищила, а просто перепакувала.
Ще на початку 1994 р. між Україною, Росією та США було досягнуто угоди про передачу ядерної зброї під контроль російського командування. 30 вересня 1994 р., президент України Л. Кучма надіслав листи до президентів Росії, США, Франції та прем’єр-міністру Великої Британії з пропозиціями щодо укладення з цими країнами багатостороннього документу. 5 грудня 1994-го року в Будапешті на засіданні саміту ОБСЄ було підписано Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Зазначений документ було підписано президентами України, США та Росії, а також прем’єр-міністром Великої Британії. Китай та Франція також офіційно висловили схожі гарантії, але формально не підписували Будапештського меморандуму. Франція приєдналася відповідною Декларацією із супровідним листом Президента країни, а уряд Китаю зробив відповідну заяву. У той же день Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Згідно із Будапештським меморандумом Росія, США та Великобританія, «беручи до уваги зобов’язання України ліквідувати всю ядерну зброю, що знаходиться на її території, у визначений період часу» підтверджували Києву свої зобов’язання поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їх зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Росія, США та Великобританія зобов’язувалися утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги. Вони підтвердили зобов’язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї. Було підтверджено щодо України зобов’язання не застосовувати ядерну зброю, а також готовність проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань.
1 червня 1996 р. останній 200 ядерні боєголовки стратегічної зброї залишили територію України. Загалом, з березня 1994 р. по червень 1996 р. з території України було вивезено до Росії близько 2 тисяч ядерних боєприпасів стратегічних комплексів. З урахуванням тактичної зброї на російську територію всього було переміщено близько 5-6 тисяч ядерних боєзарядів. До січня 2002-го всі стратегічні бомбардувальники на українській території було демонтовано, передано Російській Федерації або перетворено для невійськового використання. Усі міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) було ліквідовано, а пускові установки МБР знищено. Останню шахтну пускову установку міжконтинентальних балістичних ракет SS-24 було знищено у 2001 році. Це був безпрецедентний випадок в історії міжнародних відносин щодо позбавлення України ядерних стратегічних й тактичних озброєнь. Однак виявилося, що Будапештський меморандум навіть не є міжнародним договором, оскільки не мав юридично зобов’язуючої сили без ратифікації парламентами країн-підписантів. Цей документ носив виключно декларативний характер.
Російська Федерація ще до початку російсько-української війни у 2014 р. неодноразово порушувала Будапештський меморандум. Коли Україна повністю знищила всю стратегічну зброю у 2002 р., вже наступного року відбуваються події навколо української коси Тузла в Керченській протоці. У цьому конфлікті ще тоді вже яскраво виявилися недоліки Будапештського меморандуму. Спроба України реалізувати шостий пункт Меморандуму про проведення термінових консультацій виявилася невдалою – «ядерні держави-гаранти, взагалі, відмовилися від їх проведення». Того ж 2003-го року Москвою було вироблено нову стратегію національної безпеки про право застосування превентивного удару в разі будь-якої загрози ззовні, а у зовнішньополітичній концепції Росія задекларувала власне право застосування превентивного удару без попередження і без згоди міжнародних структур. Кремль зрозумів, що Україна проти Росії є беззбройною і у військовому сенсі може стати легкою мішенню. Москва знову активізувала своє лобі у Києві, щоб Україна більше продавала запаси звичайного озброєння на світових ринках, начебто для отримання додаткових фінансових надходжень для економіки, а також скорочувала чисельність своїх Збройних сил, буцімто для заощадження коштів, щоб на момент можливої агресії Росії, українцям бракувало і звичайних озброєнь, і навчених солдат. Тоді Київ почав розуміти, що без членства в НАТО Україна не матиме жодних гарантій безпеки своєї державності, так як Будапештський меморандум був просто фікція.
У 2023 році колишній американський президент Білл Клінтон, який підписував Будапештський меморандум заявив: «Я відчуваю особисту причетність, тому що змусив Україну погодитися на відмову від ядерної зброї. Ядерне роззброєння України не підвищило рівня світової безпеки». Навпаки, принцип ядерного стримування було зруйновано.
Будапештський меморандум не зміг запобігти агресії Російської Федерації як держави, що володіє ядерною зброєю, проти України як держави, яка від свого ядерного арсеналу відмовилася. Порушення Росією Будапештського меморандуму створило небезпечний прецедент, що підірвав довіру до самої ідеї ядерного роззброєння. Натомість бачимо активні спроби різних країн від Індо-Тихоокеанського регіону та Близького Сходу до євроатлантичного простору створити чи розширити власні ядерні арсенали. Невиконання Будапештським меморандумом своїх функцій спричинило катастрофічне зростання безпекових загроз не лише для України, а й для інших країн і регіонів, зокрема Європи, євроатлантичного простору, Центральної та Південно-східної Азії, Близького Сходу та міжнародного миру та безпеки загалом.
МЗС України у своїй заяві до тридцятої річниці підписання документу в Будапешті наголосило, що сьогодні Будапештський меморандум є пам’ятником недалекоглядності в ухваленні стратегічних безпекових рішень. Він має слугувати нагадуванням нинішнім лідерам країн євроатлантичної спільноти про те, що розбудова європейської архітектури безпеки за рахунок інтересів України, а не з їх урахуванням, приречена на провал. Ненадання Україні в 1990-х роках реальних, дієвих гарантій безпеки стало стратегічною помилкою, якою скористалася Москва. Ця помилка має бути виправлена. Україна має отримати чіткі, юридично зобов’язуючі гарантії безпеки, які відповідають її вагомому внеску у глобальне ядерне роззброєння та підтримання міжнародного миру та безпеки. Єдиною такою реальною гарантією безпеки для України, а також стримуючим фактором для подальшої агресії Росії проти України та інших держав, є лише повноправне членство України в НАТО.
Міністр закордонних справ України А.Сибіга повіз оригінал тексту Будапештського меморандуму до Брюсселю на засідання Україна-НАТО на рівні глав зовнішньополітичних відомств. Там він наголосив, що український народ очікує рішення про прийняття України до НАТО, що може бути справжньою безпековою гарантією, так як всі інші можуть стати безкорисними як власне і Будапештський меморандум. А президент Володимир Зеленський наголосив, що “без НАТО Україна втратить незалежність, тому що Путін повернеться з війною. Україна мала Будапештський меморандум, мала й інші гарантії безпеки, але це не зупинило Путіна». Верховна Рада України ухвалила звернення до міжнародних організацій, парламентів та урядів іноземних держав з нагоди 30-ї річниці підписання Будапештського меморандуму, де йшлося, що сумнозвісний меморандум став гірким для України досвідом. Зухвале порушення Росією своїх зобов’язань за Будапештським меморандумом стало, починаючи з 2014 року, підривом правового режиму Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та принципу довіри до механізмів безпеки для держав, які добровільно відмовилися від ядерної зброї. Це обумовлює нагальну потребу в новій надійній системі гарантій безпеки, що могла б запобігти майбутній агресії не лише проти України, а й проти будь-якої іншої держави світу.
Олександр ЛЕВЧЕНКО, український дипломат,
посол України в Хорватії 2010-2017 рр.
Дана публікація стала можливою завдяки підтримці Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів і зміст опублікованих матеріалів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Запис Будапештський меморандум не дав українському народу гарантій безпеки та підштовхнув РФ до широкомасштабної агресії спершу з'явиться на Голос Криму.
