Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Швидкоплинний крах багаторічного режиму Башара Асада в Сирії нагадав ще й про те, який рівень залежності режиму потрібен лідеру РФ Володимиру Путіну для того, щоб добиватися згоди з найбільш непривабливими політичними авантюрами.
За 16 років, що минули від часу війни проти Грузії та проголошення Росією визнання «незалежності» Абхазії й Південної Осетії, Кремлю так і не вдалося домогтися від світової спільноти згоди з цим своїм рішенням.
Для переважної більшості країн світу вони як були, так і залишаються частиною міжнародно визнаної території Грузії.
Однак Сирія – вірніше, навіть не Сирія, а Сирійська Арабська Республіка, проголошена тепер уже скинутим режимом, – погодилася з цією «незалежністю» грузинських регіонів.
Більшість держав світу не визнала анексію Криму, для них півострів так і залишився частиною міжнародно визнаної території України. Однак режим Асада підтримував зв'язки з Кримом так, начебто це регіон Російської Федерації.
Виявляється, щоб погодитися з порушеннями міжнародного права Путіним, диктатора потрібно в буквальному сенсі слова посадити на багнети – російські багнети.
Крим і падіння режиму Асада: кінець трафіку зброї та зерна?
Навіть із Лукашенком цей номер все ще не пройшов, хоча залежність білоруського диктатора від його російського покровителя очевидна.
І все ж таки останній досі не визнав незалежність Абхазії та Південної Осетії. Тільки після початку великої війни Росії проти України, коли білоруському диктатору вже не було куди відступати, Москві вдалося домогтися від нього приватної поїздки до Абхазії й такої самої зустрічі з тепер уже колишнім президентом цієї невизнаної республіки Асланом Бжанією в Мінську.
І лише зараз у Білорусі вдалося провести «дні Криму». І лише зараз Лукашенко зустрівся з головою російського окупаційного керівництва в Донецьку Денисом Пушиліним так, наче це звичайний глава російського регіону.
Тобто для того щоб Лукашенко повільно, але вірно пішов дорогою Асада, теж знадобилася війна.
Тільки у випадку з Білоруссю це не громадянська війна і допомога Росії у збереженні сирійського режиму, а прагнення народу до повалення диктатора та участь білоруського режиму у війні Росії проти України.
У будь-якому разі, без розуміння диктаторами того, що власні співвітчизники ненавидять встановлені режими, та їх готовність брати участь у війнах, розраховувати на згоду з порушеннями міжнародного права не доводиться.
Навіть авторитарна влада чудово розуміє, наскільки небезпечне порушення кордонів і як це повертається бумерангом будь-якій державі, згодній з таким порушенням.
Тому спроби Путіна надати легітимності своїм авантюрам, певен, завжди будуть приречені на провал.
Навіть союзники Москви утримуватимуться від згоди з незалежністю Абхазії та Південної Осетії чи анексією українських територій.
Для такої згоди, як бачимо, потрібна пряма залежність – перетворення тієї чи іншої держави на маріонетковий режим, що залежить від підтримки Москви.
Але й ця підтримка, як ми переконалися, не вічна – Башар Асад, який обіцяв ще 2014-го року, що не поводитиметься так, як повівся колишній український президент Віктор Янукович, вирушив тим самим маршрутом до Москви. Його крах перекреслює всі попередні дипломатичні успіхи Кремля.
Тепер Янукович може поділитися досвідом з Асадом, а тому, гадаю, не завадило б поділитися досвідом із Лукашенком: згода з російськими політичними авантюрами завжди призводить до краху.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
