Влітку 2024 року Маркус (ім'я змінено – КР) виїхав із кримського Армянська на материкову Україну. Сирота з діагнозом ДЦП і без українського паспорта опинився в Центрі для людей з інвалідністю, яких евакуювали з гарячих точок. Як Маркус вів проукраїнську діяльність у Криму, які книги йому сказали не брати з собою в дорогу, що здивувало на материку та як він знайшов тут сім'ю – про це кримчанин розповів Крим.Реалії.
Маркусу було 14 років, коли Росія анексувала Крим. Він тоді навчався у 8 класі і навіть у школі відчув зміни. Хлопець згадує, як за новою шкільною програмою їм не розповідали про Чорнобильську катастрофу та Голодомор (2022 року Європейський парламент визнав Голодомор, штучний голод 1932-1933 років в Україні, викликаний свідомими діями радянського режиму, геноцидом проти народу України – КР). Прабабуся Маркуса була жертвою Голодомору, і він не розумів, чому все змінилося.
Не було розмов на кшталт «ти – росіянин». Ніколи цього не було. «Ти – українець»
Кримчанин досі пам'ятає останній український вірш, який вони вивчали «за України», авторства Тараса Шевченка – «Мені тринадцятий минало». Незважаючи на російські триколори у Криму, в родині Маркуса збереглися проукраїнські погляди. Мама називала його «партизаном», а прийомний батько – «мій козак».
«Не було розмов на кшталт «ти – росіянин». Ніколи цього не було. «Ти – українець». Усе», – розповідає кримчанин.
У 2015 році померла мама Маркуса, незабаром він втратив і вітчима. Хлопець потрапив у прийомну сім'ю, де були інші порядки – там дітям купували футболки з портретом Володимира Путіна. Про те, щоб отримати український паспорт для Маркуса, не могло бути й мови. У той період у Криму стався блекаут, і Маркус чув від прийомної сім'ї, що «це зробила Україна – вона терористична організація».
Йдеться про події у листопаді 2015 року. Блекаут стався через пошкодження опор ЛЕП у Херсонській області. Тоді невідомі підірвали лінії електропередач, які постачали світло на Кримський півострів.
Кримчанин каже, що заперечувати у таких випадках боявся, бо їх там «карали». Маркус мав дитячий церебральний параліч, були проблеми зі слухом і зором. Офіційно він оформив інвалідність лише після смерті матері – вже за російськими законами. Мама кримчанина ставилася до інвалідності «з упередженням», оскільки вважала, що її офіційне визнання «позбавить можливостей у житті».
2021 року Маркус закінчив навчання за спеціальністю «соціальний психолог/соціальний педагог». А в лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Кримчанин починає вести проукраїнський блог у Twitter (зараз соціальна мережа відома як X – КР) під ім'ям Маркус. Він вирішує перейти на українську мову – хоча б у мережі. Згадує, що все перевернула фраза дівчини, з якою він листувався.
Я не можу спілкуватися мовою, якою в Бучі вбивали людей
«Мені дівчина написала: «Не розмовляй зі мною мовою неволі». Ми потім сходили на побачення, але, на жаль, ми спілкувалися російською, бо ми в Криму були. Я зрозумів, якщо хочу бути почутим в Україні, я маю розмовляти українською. Я не можу спілкуватися мовою, якою в Бучі вбивали людей, мовою, якою катують військовополонених, я не можу цією мовою більше розмовляти», – пояснює Маркус.
Маркус вивчав українську мову, слухаючи українську музику та ролики на YouTube. Його друзі з материка завантажували книги українською в Telegram і пересилали хлопцю. Маркус впевнений, «якщо ти маєш бажання, ти вивчиш». Весь цей час він вів проукраїнську діяльність у своєму блозі на Twitter – «надихав людей розмовляти українською».
Говори хоч суржиком, але не розмовляй російською
«Тобто я – 10 років в окупації – говорю українською. Ти живеш у Києві, що тобі заважає перейти на українську? Говори хоч суржиком, але не розмовляй російською. Я не хочу чути російську, я в Криму за 10 років наслухався. Я був як антипропаганда, тобто [пишуть]: «Ви всі хотіли в Росію». Я такий: «Ні, ось бачиш, я говорю українською, я проукраїнський. Ти не можеш сказати, що я хотів у Росію. У тебе є докази, що ми хотіли в Росію?». У нас були мітинги [проукраїнські]. Коли ви кажете, що «ви хотіли в Росію» – ви підіграєте російській пропаганді», – каже кримчанин.
Там, у Криму, я підійду до колишнього, наприклад, однокласника, хто гарантує, що він мене завтра не здасть?
Усі 10 років Маркусу доводилося приховувати свою ідентичність заради власної безпеки. «Я можу [зараз] підійти до вас і запитати, як ви ставитеся до війни чи кого ви підтримуєте: Порошенка чи Зеленського? Це була б звичайна розмова. А там [у Криму] я підійду до колишнього, наприклад, однокласника, хто гарантує, що він мене завтра не здасть? Після 2022-го там окупанти ходять з автоматами», – каже кримчанин.
Маркус згадує, як одного разу стояв у черзі в магазині, за ним – «окупанти», а він забув потрібні слова російською. Поки до нього дійшла черга, він згадав, але страх відчув.
У 2024 році один із знайомих Маркуса написав, що хлопець став необережним і на нього може вийти проросійський блогер Таліпов, який регулярно займається цькуванням проукраїнськи налаштованих людей у Криму. Маркус вирішив залишити Крим та виїхати на материкову Україну. Знайшов волонтерів у Twitter, які йому допомогли.
«Я вчинив по совісті». Історія політв'язня Богдана Зізи
Йому довелося зібратися за кілька годин і залишити Армянськ. Він узяв із собою українське свідоцтво про народження, окупантський диплом, трохи речей. Українські волонтери порадили йому почистити соцмережі та телефон від контактів проукраїнських друзів. Маркус хотів узяти з собою кілька книг, бо любить читати. Йому наполегливо рекомендували не брати з собою книги Олдоса Гакслі та Джорджа Оруелла – авторів антиутопічних романів про тоталітарні держави, щоб не провокувати росіян на блокпостах.
Коли у тебе проукраїнська позиція, ти маєш чекати, що тебе затримають, що до тебе вранці прийдуть, буде облава на тебе
Шлях Маркуса на материкову Україну зайняв майже 5 днів. Він добирався через пункт пропуску на кордоні Росії та України – «Колотилівка-Покровка. Останній кілометр до території України його везли вже в інвалідному візку – йти самому йому було складно. Маркус пам'ятає, що перші його думки були, що він удома і більше не відчуває того напруження, яке було в Армянську.
«Коли у тебе проукраїнська позиція [у Криму], ти маєш чекати, що тебе затримають, що до тебе вранці прийдуть, буде облава на тебе. Хтось стукає, а ти думаєш, це вже до мене стукають чи ні? Така напруга у мене тут спала», – каже Маркус.
Маркус опинився один у Дніпрі, єдиному в Україні центрі для людей з інвалідністю, яких евакуювали з гарячих точок. Отримати український паспорт, без якого в Україні ніяк, виявилося непросто. Треба підтвердити особу, а для цього потрібні родичі. У Маркуса залишався єдиний вихід – через суд. Маркус має знайому, яка виїхала з окупованого Росією Донецька. Вона намагається отримати український паспорт уже цілий рік. Молоді люди, які одні виїжджають з окупованих Росією територій, дуже часто залишають там родичів, які не мають проукраїнських поглядів, каже Маркус. Отже, процес підтвердження особи та отримання українського паспорта ускладнюється.
З лікаря – в конструктори баггі для ЗСУ. Історія кримчанина Муси
Кримчанину пощастило – тітка Маркуса побачила його історію в інтернеті та приїхала за ним. Маркус втратив зв'язок із цими родичами кілька років тому і нічого не знав про їхнє місцеперебування.
«Тьотя приїхала до мене у Дніпро, її забрали у міграційну службу. Там вона показує фото, пише акт підтвердження: я така, сестра така, я впізнала сина померлої сестри. Акт доказу так складається», – розповідає кримчанин.
Тепер він чекає на отримання свого українського паспорта. Згодом буде процес підтвердження інвалідності. Доведеться вирішувати проблему і з дипломом, отриманим уже після російської анексії Криму – за українськими законами його не визнають. Маркус не впевнений, що залишиться в Україні. В умовах постійних ракетних атак армією РФ він побоюється, що йому буде складно дістатися в укриття. Він думає виїхати до Німеччини, де, на його думку, «більше інклюзивності для людей з інвалідністю».
«Виплати людині з інвалідністю дві тисячі [в Україні]. Що ти купиш на дві тисячі? Ти нічого не купиш. Якщо щось зміниться, якби були умови, я залишився б», – пояснює хлопець.
Поки він надолужує втрачене, наприклад – читає книги українською, до яких він не мав доступу в Криму. Потім думає вступити на «щось, пов'язане з книгами, на бібліотекаря якогось, або ще щось». На материку хлопець уперше скуштував «Живчик» зі смаком вишні. В окупованому Криму Росія націоналізувала виробництво цього напою та випустила його під ім'ям «Живунчик». На смак «Живунчик» – «не дуже», каже Маркус.
Дім – це там, де ти почуваєшся в безпеці
Після приїзду кримчанин поїв у Макдональдсі – він не був там 12 років і сумував за ним. «Ще я побачив дідуся, який був у навушниках із телефоном, ну, із сучасним телефоном. Там [у Криму] такого немає. Там люди з кнопковим телефоном, тобто люди похилого віку, там не такі прогресивні, як у нас тут. Це мене здивувало. Я такий: о-о-о-о-о-о», – розповідає Маркус.
Зараз Маркусу 24 роки. Він не впевнений, що сумує за Кримом і захоче в майбутньому туди повернутися, оскільки «там не відчував себе в безпеці». «А дім, я думаю, дім – це там, де ти почуваєшся в безпеці», – каже Маркус. Нині кримчанин живе у тітки, виявилося – у нього велика родина та багато племінників. І хлопець це обожнює. Особливо, коли вони збираються всі разом.
«Я повернусь туди на танку». Ігор Мовенко – про звільнення Криму
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
