У попередній статті «Становлення освіти державною мовою в Криму: невивчені уроки» ставилися основні запитання, а саме: чи вивчені уроки з минулого представниками державних органів влади? Чи є розуміння ситуації щодо стану української мови в окупованому Криму вже після окупації? Відповідно цей матеріал є продовженням вищезазначеної статті, метою якого є проаналізувати наслідки помилок та бездіяльності минулого періоду – до окупації та вже періоду окупації Криму – державних органів влади України із захисту та розвитку державної мови на півострові. Звісно, що в період окупації АР Крим та міста Севастополя повна відповідальність покладається на російську федерацію згідно Женевським конвенціям. Але слід розуміти те, що відповідальність державних органів влади України не може з окупацією територій нівелюватися.
Неодноразово громадськістю та органами державної влади України заявлялося про порушення міжнародного гуманітарного права з боку країни-агресора. І що робиться для того, щоб захистити права та свободи українців в Криму? Що робиться для того, щоб протистояти протиправній діяльності російської федерації на окупованих територіях? Ось тут постає багато запитань до державних органів влади України.
Експертні висновки та рекомендації
20 грудня 2023 року в місті Києві відбулася презентація звіту експертів групи «Гуманітарна політика» Кримської платформи в рамках завершення реалізації проєкту «Формування комплексного бачення та рекомендацій органам державної влади України щодо подолання наслідків окупації та викликів у процесі реінтеграції ТОТ АР Крим та м. Севастополя у чотирьох сферах: інформаційній, освітньо-науковій, культурній, релігійній».
Фахівці сфери освіти зазначали, що робота над звітом тривала протягом п’ятьох місяців. Зокрема, одним із напрямків експертного матеріалу є формування державної політики в освітньо-науковій сфері. Експерт з питань тимчасово окупованих територій, співзасновник БО «Інститут Чорноморських стратегічних досліджень», експерт групи «Гуманітарна політика» експертної мережі Кримської платформи Юрій Смєлянський в коментарі для ІА «Голос Криму» зазначив, що у структурі звіту приділена увага історичному контексту функціонування кримської регіональної освітньої моделі; опису ситуації за умов окупації. Також у звіті сформовано класифікацію ризиків, загроз, проблем, які вже існують та які можуть виникнути; рекомендації щодо мінімізації впливу ризиків та загроз, подолання проблем. Крім того, показано приклади помилкових рішень, які також породжують ризики, загрози та проблеми в майбутньому.
Він також звернув увагу на прийнятий у листопаді цього року Верховною Радою Закон України № 9591 щодо визнання результатів навчання на окупованих територіях. «Від чиновників ми почули багато захопливих слів за результатами ухвалення цього закону. А що насправді? Що таке закон? Нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов’язкових правил.Тож, які правила встановив цей закон? Нових правил щодо справді найважливішої проблеми суспільних відносин не створено. Вірніше, вони створені у найкращих традиціях створення корупційного простору. Усі необхідні рішення прийматиме Кабмін та профільне міністерство. Тобто у системі «ручного керування». Враховуючи, що з Києва не зможуть, є такий принцип субсидарності. Отже, передадуть повноваження вниз, де яскравим весняним кольором розквітне ефект виконавця, який породжує лише негатив. Такою є наша українська реальність. Бюджетне фінансування начебто передбачено, але без будь-якої конкретизації щодо розпорядників бюджетних коштів, орієнтовних обсягів фінансування тощо. Тобто на жодне з проблемних питань відповіді немає. Все це невизначеність, яка породжує ризики, загрози та проблеми», – зазначив експерт.
У більшості своїй експерти погоджуються з недосконалими, а інколи негативними, діями державних органів влади щодо вирішення питань реінтеграції тимчасово окупованих територій у сфері освіти.
Знищення україномовної освіти в період окупації
З матеріалів вищезазначеного Звіту експерти ЦГП «Альменда», які 11 рік з періоду окупації Криму досліджують освітню політику росії, мали змогу структурувати її̈ в певну схему – «російська система знищення ідентичності дітей на ТОТ». Експерти зазначають, що компонентами, а точніше механізмами, цієї політики є мілітаризація, індоктринація, знищення українознавчого компоненту в освіті, пропаганда «культу» війни.
В перший рік окупації мережа загальноосвітніх організацій в Криму залишається кількісно майже незмінною: в 2014/2015 навчальному році в «республіці» функціонувало 586 загальноосвітніх організацій усіх типів і форм власності (в 2013/2014 навчальному році – 587). Із загальної кількості загальноосвітніх організацій 540 – денні загальноосвітні організації, 3 – вечірні (змінні) школи, 17 – загальноосвітні та спеціальні школи-інтернати, 16 – загальноосвітні навчальні заклади інших міністерств (відомств), 9 – недержавні установи. Контингент учнів становив 208,5 тис. людина (в 2014/2015 навчальному році – 191,1 тис., 2018/2019 – 200,1 тис.) середня наповнюваність загальноосвітніх організацій становить понад 300 осіб.
У 2013 році 7 шкіл Криму здійснювали повний цикл навчання українською мовою, 15 шкіл – кримськотатарською мовою. Число класів в Криму відповідно до мови навчання розподілялося таким чином: 875 класів – з українською мовою, 384 – з кримськотатарською, 8965 класів – з російської.
За інформацією Міністерства статистики рф, в 2014 році українці становили 15,08% населення або 344 515 осіб і були другою за чисельністю національністю після росіян (65,31%, 1492078 чоловік). Кримські татари стали третьою за чисельністю національністю Криму (10,17% або 232 340 осіб). За результатами проведеного росією перепису населення, 18706 дітей шкільного віку ідентифікують себе як українці і 29140 – як кримські татари. Необхідно врахувати, що перепис населення в Криму у вересні 2014 року здійснювався в умовах окупації.
Статистичні дані «Міністерства освіти Криму» вказують на стрімке зменшення кількості учнів, які навчаються українською мовою. Українська мова очно і факультативно за даними окупаційного відомства у 2017/2018 навчальному році вивчало понад 10 000 учнів і учениць, хоча перевірити це неможливо, проте за рік кількість школярів, що мали доступ до рідної мови скоротилося на 2300 дітей (понад 18%).
У тимчасово окупованому Криму «існує» за інформацією окупаційних ресурсів одна школа з українською мовою навчання – це Феодосійська школа №20, де у 2020/2021 навчальному році україномовну освіту здобувало 152 учні з 1 – 9 клас, у 10 – 11 класі всі навчалися виключно російською, відповідно до законодавства держави-окупанта. Однак за даними моніторингу проведеним Кримською правозахисною групою у школі № 20 м. Феодосії, яка заявлена як школа з українською мовою навчання, за інформацією батьків, навчання з усіх предметів ведеться російською мовою. Українська мова залишилася тільки як окремий предмет в деяких класах.
У порівнянні з офіційною статистикою за 2017/2018 навчальний рік, кількість учнів, що навчаються кримськотатарською мовою, збільшилася з 5600 до 6100 учнів. Однак при цьому кількість шкіл, в яких є класи з кримськотатарською мовою, зменшилася з 31 до 22. Кількість учнів, які навчаються українською мовою, зменшилася з 318 до 249 учнів, кількість шкіл, в яких є класи з українською мовою, зменшилася до 5, а кількість класів скоротилась з 13 до 8.
За даними «Міністерства освіти Криму» Об обучении и изучении языков в Республике Крым (1 полугодие 2019/2020 учебного года) на 2020/2021 навчальний рік – у 22 школах функціонує 117 класів з викладанням кримськотатарською мовою (1702 учнів), в 1 школі функціонує 3 класу з викладанням українською мовою (54 учнів). Як предмет «рідна мова» і «рідна література» ведеться викладання вірменської мови (в 3 школах 112 учнів), болгарської мови (1 школа 44 учнів), грецької мови (5 шкіл 371 учень), кримськотатарської мови (333 школи, 31190 учнів) , німецької мови (1 школа 61 учень), української мови (144 школи 5621 учень). Таким чином, в АР Крим у 2020/2021 році, кількість школярів, що вивчали українську мову скоротилося до 0,12%.
Експерти у Звіті зазначають, що у 2022/2023 навчальному році у 562 освітніх організаціях окупаційного режиму «республіки Крим», які реалізують програми дошкільної освіти, навчалося 78 600 дітей, з них російською мовою – 72 600 дітей (98,33 %), кримськотатарською – 1 300 (1,63 %), українською – 31 (0,04 %).
На момент окупації Криму (березень 2014 р.) навчання державною мовою охоплювало 7,3% українських учнів (13 322 осіб), працювали 7 україномовних шкіл. На той час, українська мова була загальнообов’язковою для вивчення в усіх школах АР Крим та м. Севастополя, що фактично забезпечувало до 100% володіння державною мовою дітьми всього Кримського півострову.
Як очевидний факт, можемо констатувати, що ліквідація 7 шкіл з українською мовою викладання, понад 800 класів з українською мовою викладання – це перший удар, який завдали окупанти вже у 2014-2015 роках, що був направлений на знищення української ідентичності.
Експертка групи «Гуманітарна політика» Міжнародної Кримської платформи Валентина Потапова, ще в 2021 році в інтерв’ю УГСПЛ зазначала: «Дітей, які мають якісь знання щодо української мови та історії на окупованій території України майже не залишилося».
Рішення Міжнародного суду ООН від 31 січня 2024 року підтвердив факт дискримінації українців у Криму щодо права на навчання українською мовою на окупованій території. Важливим підтвердженням фактів дискримінації є рішення Європейського суду з прав людини від 25 червня 2024 року, де йдеться про порушення статті 2 Першого протоколу до Женевської Конвенції. Про це зазначає Ілона Милостива «EQUITY» юрист, адвокат в Юридичній газеті онлайн в експертному матеріалі «Рішення ЄСПЛ по Криму: що означає для України»: «Вирішуючи питання расової дискримінації в сфері освіти, ЄСПЛ встановив значне зменшення кількості навчальних закладів, що навчаються українською мовою, та кількості студентів, які здобувають таку освіту. Так, у звіті УВКПЛ за 2014 рік зазначено, що з квітня по жовтень 2014 року «кількість середніх шкіл, де викладають українську мову, скоротилася з 96 до 12». У результаті «українська освіта в Криму майже зникла» (див. пункт 17 Звіту УВКПЛ за 2017 рік)».
Вона також зазначила, що з огляду на вищевикладене, ЄСПЛ визнав, що протягом періоду існувала адміністративна практика, що становило заперечення росією суті права на освіту та порушення статті 2 Першого протоколу.
Ці ухвалені міжнародні рішення стали можливими завдяки моніторинговим оглядам, фіксації та документуванню фактів злочинів російською федерацією, що зокрема здійснювалися правозахисними та громадськими організаціями з числа внутрішньо переміщених осіб з Криму, які постійно надавали ці дані державним органам влади України. І фактично надалі на «своїх плечах» тримають ці питання під контролем, посилюючи державні інтереси в міжнародних інституціях.
Лінгвоцид української мови – перша ознака початку етноциду українців в окупованому Криму
21 лютого 2021 року з нагоди Міжнародного дня рідної мови у Києві відбулася пресконференція на тему: «Становище державної та кримськотатарської мов на тимчасово окупованих територіях України», організаторами якої виступив секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови.
У заході взяли участь Тарас Кремінь – Уповноважений із захисту державної мови; Таміла Ташева – заступниця Постійного представника Президента України в Автономній Республіці Крим; Ескендер Барієв – голова Кримськотатарського ресурсного центру, голова управління з правових питань та закордонних справ Меджлісу кримськотатарського народу; Андрій Щекун– представник Крайової Ради Українців Криму (КРУК); Сергій Стуканов – керівник аналітичного відділу Центру контент-аналізу, співкоординатор руху «Простір свободи».
Представник Крайової Ради Українців Криму Андрій Щекуну своїй промові зосередив увагу на тому, що країна-агресор на тимчасово окупованих територіях здійснює лінгвоцид по відношенню до етнічних українців. «Я зосереджу увагу нашу на понятті лінгвоцид – (від лат. lingua – мова i cide – вбивство), мововбивство — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу… Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцева мета лінгвоциду це етноцид – ліквідація народу як окремої культурно-історичної спільноти», – наголосив Андрій Щекун, і навів декілька фактів мововбивства, що відбулися на тимчасово окупованій території.
Це фактично був першій спільний захід державних органів влади з представниками громадських організацій періоду окупації, де було звернуто увагу знищенню державної мови на окупованих територіях. І це завдячуючи стійкій позиції Уповноваженого із захисту державної мови Тарасу Креміню. Завершуючи пресконференцію Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь констатував, що на окупованих територіях триває лінгвоцид.
«…Хочу сказати, що не просто обмеження, а лінгвоцид в Україні на окупованих територіях продовжується з вишуканими, довершеними до неможливості формами на рівні геноциду», – констатував Тарас Кремінь.
Надалі увага до проблематики тільки посилилася, про це також фіксується в документах міжнародних та вітчизняних правозахисних інституцій, де постійно наголошується на фактах лінгвоциду на тимчасово окупованих територіях. Весь світ знає про спалення російськими злочинцями книжок, витіснення української мови з освітнього процесу, вивезення, приниження і вбивства учителів тощо. Використання мови як інструмента війни з боку країни-агресора набуло ще більш масштабних форм після початку повномасштабного вторгнення.
За даними з відкритих джерел зафіксовано факти, які свідчать про цілеспрямоване винищення державної мови в різних сферах суспільного життя, фактичне позбавлення права громадян на користування, вивчення та навчання українською мовою, дискримінацію та репресії щодо осіб, які публічно проявляють свою українську національну ідентичність, зокрема через спілкування українською мовою. Акти лінгвоциду супроводжуються погрозами, залякуванням, застосуванням фізичної сили, психологічним тиском, обмеженням волі, викраденням, тортурами, вбивствами, іншими злочинами проти громадян України.
У звітах Кримської польової місії з прав людини зазначається: «Дії російської федерації матимуть довгострокові негативні наслідки не тільки в безпековій та економічній, а й в гуманітарній площині. Агресія має гібридний характер, а її ідеологічною основою є доктрина «Русского мира», в якій мова, культура, релігія є ключовими інструментами впливу на населення країн, що межують з рф. Так, однією із жертв війни стала українська освіта. Фактами є примусове переведення окупаційною владою закладів загальної середньої та вищої освіти на російську мову навчання та російські освітні програми, що є порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 1 Протоколу № 12 до цієї Конвенції, а також статті 2 Додаткового протоколу до Конвенції.
Кримська окупаційна влада заявляла, що з 1 вересня 2014 року в Криму більше не буде українських класів. Формальною причиною нібито стала відсутність заяв від батьків щодо необхідності класів з українською мовою навчання. Проте батьки зізнаються, що у багатьох школах директори під загрозою виключення дітей із шкіл заборонили писати такі заяви. Батьки також скаржаться, що органи влади на місцях залякують усіх, хто розмовляє українською мовою, тому для безпеки своїх дітей батьки відмовляються від класів українською мовою. Таким чином, українські діти позбавлені можливості навчатися рідною мовою». [Кримська польова місія з прав людини. Короткий огляд ситуації щодо Криму (липень-серпень 2014 року)].
Відому українську гімназію в Сімферополі було перейменовано на «Сімферопольську академічну». Ситуацію у ній довели до того, що на навчання українською мовою у 2014/2015 н.р. надійшла лише одна заява від батьків першокласника. Тоді Валентина Лаврик (нині вже міністр освіти Криму окупаційного режиму) була призначена директором гімназії замість Наталі Руденко, змушеної поїхати з Криму, заявила, що у новому навчальному році в гімназії не буде не лише україномовних перших класів, а й п’ятих і одинадцятих класів з навчанням українською мовою.
Навесні 2016 року батьки кримських школярів ділилися спогадами та актуальною на той час інформацією: «Писали заяву на відкриття українського класу в школі. За два дні інші написали, що він абсолютно не потрібен, зібравши безліч підписів. Ця зустрічна заява поховала український клас. Намагалися набрати учнів з двох паралельних класів, погодилися 18 за необхідного мінімуму 21 чи 23». «Наприкінці навчального року почалося жахіття: «победобесие», танці під пісні в дусі «мир-труд-май», конкурс патріотичної пісні на тему «в якій чудовій Росії ми живемо», а тепер виявилося, що наступного року ми не будемо вивчати українську мову. Раніше її вивчали 2 години на тиждень, якщо на клас були 2 заяви. Тепер з наступного навчального року щось змінюють, і українську ми вивчати не будемо».
Хоча українська мова є однією із державних так званої «Республіки Крим», учні не мають права навчатися нею. Те ж саме обмеження на використання української мови існує і для студентів закладів вищої освіти на території окупованого півострова. Крім того, з початком окупації в школах анексованого Криму почали створювати «спеціалізовані» класи з мілітаристським навантаженням.
У серпні 2017 року Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації у Заключних зауваженнях по росії висловив занепокоєння з приводу обмежень на використання і вивчення української мови після подій 2014 року в Криму. У 2020 році комітет зазначив, що в Криму продовжує застосовуватися законодавство та адміністративні заходи, які дискримінують етнічні групи і корінні народи, зокрема, в питаннях громадянства, вивчення української мови, реєстрації релігійних спільнот. У доповіді «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополь, Україна», яка охоплює період з 1 липня 2021 року до 30 червня 2022 року та базується передусім на моніторингу та документуванні порушень норм міжнародного гуманітарного права й міжнародного права у сфері прав людини в Криму, що здійснює моніторингова місія ООН з прав людини, також оприлюднено інформацію щодо можливостей навчання українською мовою в школах окупованого Криму, і в кінці доповіді міститься таке: «Окупаційна влада мусить забезпечити доступність освіти українською мовою».
Експерти Кримської правозахисної групи ще в 2018-2019 навчальному році здійснили власний моніторинг ситуації з навчанням рідною мовою в окупованому Криму. Під час моніторингу були, зокрема, відвідані школи, де відбувалися опитування керівництва, викладачів і батьків учнів. Серед них: 1 школа позиціонується як школа з українською мовою навчання; 2 школи позиціонуються як школи з класами, де навчання відбувається українською мовою. У школі № 20 м. Феодосія, що позиціонована як школа з українською мовою навчання, за інформацією батьків, навчання з усіх предметів здійснюється російською мовою. Українська мова залишилася лише як окремий предмет у деяких класах. З двох шкіл, де нібито є класи з українською мовою навчання, тільки в «Сімферопольській академічній гімназії» діють такі класи. В «Гімназії № 11 ім. К. О. Треньова» м. Сімферополь українська мова викладається лише як факультатив, а вивчення усіх предметів відбувається російською мовою, й табличка на вході до навчального закладу лише російською мовою. За результатами моніторингу, в окупованому Криму не залишилося жодної школи, де вивчення усіх предметів відбувається українською мовою. Класів з українською мовою навчання теж значно менше, ніж заявлено окупаційною владою.
У Резолюції № 76/179 (2021), яка ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН на 76 сесії 16 грудня 2021 року, «Положення в галузі прав людини у тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна» та Резолюції № 77/229 (2022), яка ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН на 77 сесії 15 грудня 2022 року, «Положення в галузі прав людини у тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна» вказано наступне: «Застосовні міжнародні зобов’язання в галузі прав людини та відповідні міжнародні договори, учасником яких є Україна, не виконуються повною мірою державою, що окупує, в Криму, через що рівень дотримання прав людини в Криму після його тимчасової окупації Російською Федерацією значно знизився. У доповіді Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини про становлення прав людини в Україні, Комісара з прав людини Ради Європи та місії з оцінки становища в галузі прав людини Бюро з демократичних інститутів та прав людини та Верховного комісара у справах національних меншин Організації з безпеки та співробітництва в Європі, в яких вони констатували, що в Криму продовжують відбуватися порушення та утиски прав людини, і вказали на різке погіршення загальної ситуації з правами людини».
Також зазначено, що обмеженнями, з якими стикаються українці є здійснення своїх економічних, соціальних і культурних прав, включаючи право на працю, а також у плані можливості збереження своєї самобутності та культури та здобуття освіти українською мовою.
Згодом була ліквідація Кримського академічного українського музичного театру. Фактично всі засоби масмедіа українською мовою було також ліквідовано. Насамперед, закрилися програми у державній телекомпанії «Крим», які виходили українською мовою: «Млин», «Кужелик» «Рідна хата» припинили своє існування. Так само закрилися й українські радіопрограми та друковані ЗМІ.
Таким чином, внаслідок окупації фактично ліквідовано окупаційною владою україномовні медіа, заклади української культури та української освіти. Активісти, які проводять громадську діяльність зі збереження та популяризації української мови, зазнають переслідувань, вимушені покидати територію Криму або зазнають ув’язнення. Статус української мови як однієї із державних в окупованому Криму має декларативний характер, а наявність однієї школи із українською мовою викладання чи підконтрольних українських етнічних громадських формувань є спробою уникнути відповідальності за проведення політики асиміляції українського населення на території тимчасово окупованого півострова.
Українську мову, українську культуру, український інформаційний простір та українську церкву російські окупанти за всі одинадцять років окупації півострову системно послідовно викорінили у Криму – це всі наявні ознаки етноциду українців в Криму.
На жаль, ані МОН, ані МКІП, ані Мінреінтеграції як центральні органи виконавчої влади України, а також Представництво Президента України в АР Крим не протидіють фактичному знищенню української етнічної національної спільноти. Про це неодноразово заявлялося представниками Крайової Ради Українців Криму.
У свою чергу, Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь вважає за необхідне розробити дорожню карту протидії лінгвоциду української мови на тимчасово окупованих територіях. Про це він заявив на II Всеукраїнському форумі «Українське суспільство в умовах війни: незламність, єднання, перемога», який відбувся з ініціативи Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Університету Григорія Сковороди в Переяславі.
Освітня реінтеграція: політика держави України
У цьому році розгорівся конфлікт між Міністерством освіти і науки України (МОН) та Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського (ТНУ), єдиним релокованим закладом вищої освіти з окупованого Криму. Як з’ясувалося, 3 січня на сайті онлайн-медіа «Голос Криму» було опубліковано проєкт Розпорядження Кабінету Міністрів України щодо реорганізації ТНУ шляхом приєднання до Національного університету «Києво-Могилянська академія». За інформацією керівництва вишу, жодних офіційних листів з боку МОН щодо реорганізації не надходило, а також не було жодних нарад, де б розглядалося це питання.
Радикальну позицію проти такого рішення МОН зайняли експерти, громадські активісти з числа ВПО Криму. Вони у зверненні акцентували увагу на тому, що у разі прийняття такого непрофесійного і зухвалого рішення про ліквідацію ТНУ це буде сприйнято громадянським суспільством, у тому числі громадянами України на тимчасово окупованих територіях, як один з кроків влади України щодо відмови від деокупації та реінтеграції території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
«Дивним є те, що відбувається повне ігнорування тих кримчан з числа громадськості, які відстоювали активну громадську та державницьку позицію щодо відновлення діяльності ТНУ на материковій частині України в 2014-2016 роках, і фактично добилися функціонування єдиного вишу, що переміщений з окупаційного Кримського півострову. Я особисто це розцінюю як згортання/знищення державної політики з питань реінтеграції в гуманітарній сфері ТОТ АР Крим та м. Севастополь», – зазначив координатор групи «Гуманітарна політика» Експертної мережі Кримської платформи Андрій Щекун.
У той же час різку критику діям МОН висловив народний депутат та лідер кримських татар Мустафа Джемілєв, який виступив проти ліквідації Таврійського Національного Університету імені Володимира Вернадського, і звернувся до Президента України та до прем’єр-міністра України.
«У разі ліквідації, реорганізації Таврійського національного університету імені В. І Вернадського, яка прихована під гаслами МОН про реорганізацію Університету шляхом приєднання до Києво-Могилянської академії та/або іншого вищого навчального закладу постає очевидним той факт, що Україна відмовляється від повернення АР Крим до складу Української Держави. Прошу терміново вжити всіх необхідних заходів реагування щодо збереження Таврійського національного університету імені В. І Вернадського», – йдеться у зверненні лідера кримськотатарського народу.
Про перебіг цих подій і боротьбу за ТНУ можна прочитати на сайті «Голос Криму», що дуже важливо, коли є інформаційне висвітлення неправової діяльності центрального органу виконавчої влади.
До переговорів щодо врегулювання конфліктної ситуації включилося Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Однією з умовою не ліквідації ТНУ стала негайне розроблення Стратегії розвитку ТНУ як ЗВО політики реінтеграції тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь. Адміністрація ТНУ не розгубилися і погодилися на ці умови, правда терміни на цю роботу їм відвели всього два місяці. Залучивши експертів групи «Гуманітарна політика» Експертної мережі Кримської платформи ТНУ справилися з завданням, що від них вимагало МОН. Спочатку був створений Центр реінтеграції та розвитку ТНУ як структурний підрозділ університету та майданчик для співпраці з експертами Кримської платформи, громадськими інституціями. Відповідно було розроблено Положення і затверджено наказом ректора діяльність Центру.
Експерти разом з представниками ТНУ протягом трьох місяць працювали над проєктом Стратегії реінтеграції та розвитку ТНУ. ЇЇ презентація відбулася в травні цього року, Стратегія стала фактично єдиним стратегічним документом у питаннях освіти деокупованого Криму. Але що стало цікавим і відкрилося в цій боротьбі для експертної спільноти. З’ясувалося в Стратегії розвиту вищої освіти в Україні на 2022-2032 роки, яку розроблено МОН, ані окупованих територій, ані політики деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій взагалі немає. Про проблематику COVID-19 є, а про російську-українську війни, що триває з 2014 року немає. Окупованих територій немає. Насправді це якраз наочне демонстрування політики держави до питання реінтеграції тимчасово окупованих територій у сфері освіти.
У висновках фактично можна констатувати факти злочину політики країни-агресора російської федерації і повну безвідповідальність держави України, яка нічого не зробила для того, щоб вивчити уроки минулого до окупації Кримського півострову. Державної політики в гуманітарній сфері практично немає.
Ми можемо постійно писати декларативні документи такі як Декларація Міжнародної Кримської платформи та Стратегія деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Стратегію когнітивної деокупації Криму чи Пріоритетні кроки української держави після деокупації Криму. Ми можемо постійно щорічно презентувати експертні рекомендації та пропозиції щодо державної політики реінтеграції окупованого Криму, але проблема таким чином не вирішиться, бо для кожного стратегічно важливого документу необхідне забезпечення двох складових в їх реалізації: 1) визначення хто і в які теріміни відповідатиме за виконання та за результати; 2) як буде фінансово забезпечуватися діяльність, що направлена на реалізацію політик деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій. Про це, на жаль, в державних органах влади зайняли позицію краще мовчати, тим самим, як бачимо зараз, – це ігнорувати пропозиції громадськості щодо необхідності створення Міжнародного фонду реінтеграції Криму, який би мав забезпечувати ресурсами всі напрацьовані документи в державній політиці реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Доручення з цього питання колишнього прем’єр-міністра України Олексія Гончарука за результатами засідання Міжвідомчої робочої групи з проблемних питань Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя від 31 січня 2020 року так і не виконано.
Доручення колишнього прем’єр-міністра України Олексія Гончарука щодо реалізації Стратегії інформаційної реінтеграції Автономної Республіки Крим та м. Севастопль за результатами засідання Міжвідомчої робочої групи з проблемних питань Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя від 31 січня 2020 року так і не виконано.
Рекомендації Уповноваженого із захисту державної мови, що чітко визначені в презентованому аналітичному документі «Огляд щодо обмеження української мови на окупованих територіях» від 19 лютого 2021 року так і не виконано.
Прикро, але це реалії сьогодення, це факт неусвідомлення політики реінтеграції тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь, а також майбутнього розвитку деокупованого Криму.
Андрій ЩЕКУН
координатор групи «Гуманітарна політика» Експертної мережі Кримської платформи
Запис Невивчені уроки минулого та бездіяльність як першооснова перешкоджання реалізації державної політики реінтеграції Криму спершу з'явиться на Голос Криму.
